Головна Головна -> Твори -> Твори з української літератури -> Твори
Твори з української літератури | Сторінка 43

Твори з української літератури


Твори з української літератури, твір з літератури, шкільні скорочені твори на тему

«Еней був парубок моторний» (за поемою І. П. Котляревського «Енеїда»)

Утвердження сили народного духу в поемі Івана Котляревського «Енеїда»

Сміливий Павлусь (за повістю Андрія Чайковського «За сестрою»)

Героїчний подвиг Низа і Евріала за поемою Івана Котляревського «Енеїда»

Чого навчають нас картини пекла і раю у поемі «Енеїда» Івана Котляревського

Роль пісні в п’єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка»

Духовна краса української дівчини-трудівниці (за п’єсою І. П. Котляревського «Наталка Полтавка»)

“Ця дівчина не просто так, Маруся” (ІII варіант)

“Ця дівчина не просто так, Маруся” (ІI варіант)

“Ця дівчина не просто так, Маруся” (І варіант)

Психологічне навантаження роману Ліни Костенко “Маруся Чурай” (III варіант)

Психологічне навантаження роману Ліни Костенко “Маруся Чурай” (II варіант)

Психологічне навантаження роману Ліни Костенко “Маруся Чурай” (I варіант)

“Маруся Чурай” Ліни Костенко – історичний роман у віршах (IV варіант)

“Маруся Чурай” Ліни Костенко – історичний роман у віршах (IIІ варіант)

“Маруся Чурай” Ліни Костенко – історичний роман у віршах (IІ варіант)

“Маруся Чурай” Ліни Костенко – історичний роман у віршах (І варіант)

Тема вселенської любові в творчості Ліни Костенко

“Куди йдемо? Який лишаєм слід?” (за творами Ліни Костенко) (IIІ варіант)

“Куди йдемо? Який лишаєм слід?” (за творами Ліни Костенко) (IІ варіант)

“Куди йдемо? Який лишаєм слід?” (за творами Ліни Костенко) (І варіант)

Теми, підказані життям (збірка “Над берегами вічної ріки”, цикл “Пам`яті безсмертна діорама”) (IІ варіант)

Теми, підказані життям (збірка “Над берегами вічної ріки”, цикл “Пам`яті безсмертна діорама”) (І варіант)

Ліричний герой у поезії Ліни Костенко

Антивоєнна лірика Ліни Костенко

Тема творчості в ліриці Ліни Костенко

Яскравий світ художнього слова Ліни Костенко (IІ варіант)

Яскравий світ художнього слова Ліни Костенко (І варіант)

Історія любові та історія України у романі Л. Костенко “Маруся Чурай”

Драма “нерівні душ” Марусі Чурай і Гриця Бобренка (за романом Ліни Костенко “Маруся Чурай”)

Історія любові та історія України у романі Л. Костенко “Маруся Чурай”

Роль образів у розв’язанні основних проблем роману Ліни Костенко “Маруся Чурай”

Розкpиття загальнолюдських і моpальних цінностей у новелах Гpигоpія Косинки

Художні роздуми Григорія Косинки про драматичні випробування народу в пореволюційну добу

Відлуння громадянської війни в новелах Григорія Косинки

Мої роздуми щодо назви п`єси О. Коломійця “Дикий Ангел”) (IІ варіант)

Мої роздуми щодо назви п`єси О. Коломійця “Дикий Ангел”) (І варіант)

Правда як життєве кредо Платона ангела (за п`єсою О. Коломійця “Дикий Ангел”)

Проблема батьків і дітей у п`єсі О. Коломійця “Дикий Ангел” (IIІ варіант)

Проблема батьків і дітей у п`єсі О. Коломійця “Дикий Ангел” (IІ варіант)

Проблема батьків і дітей у п`єсі О. Коломійця “Дикий Ангел” (І варіант)

Актуальні проблеми сьогодення у творі Коломійця Олексія “Дикий Ангел”

Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала»? (ІII варіант)

Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала»? (ІI варіант)

Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала»? (І варіант)

Що означає бути справжньою людиною (за повістю О. Кобилянської «Людина»)

Трагедія особистості в повісті О. Кобилянської «Людина» (IIІ варіант)

Трагедія особистості в повісті О. Кобилянської «Людина» (IІ варіант)

Трагедія особистості в повісті О. Кобилянської «Людина» (І варіант)

Хто винен у трагедії Федорчуків? (за повістю Ольги Кобилянської «Земля»)

Образ землі в однойменній повісті Ольги Кобилянської (V варіант)

Образ землі в однойменній повісті Ольги Кобилянської (IV варіант)

Образ землі в однойменній повісті Ольги Кобилянської (IIІ варіант)

Образ землі в однойменній повісті Ольги Кобилянської (IІ варіант)

Образ землі в однойменній повісті Ольги Кобилянської (І варіант)

Доля жінки в повісті Ольги Кобилянської «Людина»

Засоби сатиричного зображення дійсності в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»

Поєднання реального і фантастичного в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»

Образи сотника і писаря в сатиричній повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»

«Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка — зразок сентиментально-реалістичної повісті

Образ Марусі в однойменній повісті Григорія Квітки-Основ’яненка

Іван Карпенко-Карий і його п’єса «Сто тисяч»

Образ Пузиря у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (IIІ варіант)

Образ Пузиря у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (IІ варіант)

Образ Пузиря у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (І варіант)

Засудження ненаситної жадоби до збагачення у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (ІI варіант)

Засудження ненаситної жадоби до збагачення у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (І варіант)

Актуальність п’єси І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (IІ варіант)

Актуальність п’єси І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (І варіант)

Основні конфлікти і тема п’єси І. Карпенка-Карого “Хазяїн”

Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого “Сто тисяч”

Трагедія жіночої долі в творчості Івана Карпенка-Карого

Морально-етичні проблеми в комедії І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля»

Павло Загребельний – відомий український письменник, автор багатьох творів про наших сучасників. Але особливе місце посідають в його творчості історичні романи. Один із найвідоміших – роман “Диво”, над яким автор працював десять років, маючи на меті “показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, залишений нам історією, існує не самодостатньо”. Київська Русь привертала до себе пильну увагу багатьох поколінь дослідників, поетів, оповідачів. Павло Загребельний у романі “Диво” творить образ Київської Русі, її суспільного життя, культури. Це один з багатьох історичних творів про ті часи, але в ньому автору, як нікому раніше, вдалося розкрити суперечності давньої доби і разом з тим створити яскраві художні образи. Це розповідь про чудо архітектурного мистецтва наших предків – Софію Київську, про її долю та місце в нашій духовній історії. Так, Софія Київська – один з головних героїв роману. Цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що “ніколи не кінчається й не переводиться”. І читачі роману стають свідками створення цього дива, знайомлячись з будівничим Софії Київської – Сивооком. Талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії і працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, в якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. Він – чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку. “Мистецтво знаєш?” – допитувався князь Ярослав. “Все роблю, – сказав Сивоок”. Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике і незвичайне, бо малість не може здивувати світ. В його уяві собор стояв як образ його землі, який народився з давніх спогадів і нової зустрічі з Дніпром і пущами, це був “образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі…” Цю величну церкву як символ краси рідної вітчизни, а не пристанище Бога, митець вимріював усе життя. У процесі творення собору Сивоок наче самознищувався. “Тепер зродилося в ньому щось ніби рослинне: мов рослини – квітками і листями, він тепер жив і промовляв до людей тільки барвами … спливав крізь кінці пальців на свої мозаїки, небаченими кольорами…” Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але змальовується Ярос-лав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач Київської держави і разом з тим, звичайно ж, виразник інтересів свого класу, далекий від турбот про життя простого народу. Задумав Ярослав спорудити собор на зразок величних храмів візантійських. Ним волів здивувати світ. І задум Сивоока припав йому до душі. У цьому незвичайному соборі князь хотів знайти примирення нового, чужого зі старим, своїм, подолати роздвоєність, що мучила його протягом багатьох років. “Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі … Диво!” П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію України, об’єднавши три її шари: давнину, другу світову війну й сьогодення. А головний об’єднуючий центр – це образ Софії Київської, незвичайного дива з див “во всем полунощи земном”. У розділах роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про мирне життя героїв в шістдесяті роки, усі персонажі пов’язані з собором. У роки Великої Вітчизняної війни есесівець Шнурре за наказом фюрера хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському Лінці. Учений-історик Гордій Отава перешкоджає йому ціною власного життя. Син Гордія, також історик, настільки закоханий у собор, що не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання. Собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. Одночасно з “Собором” Олеся Гончара роман П. Загребельного “Диво” закликає сучасників “берегти собор людських душ”, будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу українського народу. За довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову і знову поставав собор. Він “стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі…”

Образ Софії Київської – символ духовного надбання українського народу