Головна Головна -> Твори -> “Хазяїн” Iвана Карпенка-Карого – видатне досягнення української драматургiї ХIХ ст.

“Хазяїн” Iвана Карпенка-Карого – видатне досягнення української драматургiї ХIХ ст.



“Хазяїн” Iвана Карпенка-Карого – видатне досягнення української
драматургiї ХIХ ст.
Iван Карпенко-Карий (Тобiлевич) вважається кращим з українських
драматургiв-реалiстiв ХIХ ст., одним з визнаних батькiв української
драматургiї. Вiн обходив умовностi в створеннi образiв, навiть у
сатиричних комедiях дотримувався психологiзму (хiба що трохи
гiперболiзовував окремi психологiчнi риси персонажiв, як того вимагав
жанр). Наблизились впритул до найактуальнiших з життєвих сюжети i теми:
Карпенко-Карий не обробляв тi, що вже iснували (як Котляревський), а
вводив новi. Тому й можна стверджувати, що саме вiн створив повноцiнну
лiтературну драму, яскравим зразком якої є комедiя “Хазяїн”, у якiй
вiдбилися всi згаданi вище новаторськi моменти.
П’єса “Хазяїн” – соцiально-сатирична комедiя нового типу. Карпенко-Карий
не випадково застерiгав що “комедiя ця дуже серьозна”, щоб глядачi не
чекали лише смiху.
У п’єсi вiдобразилися процеси розшарування села, становлення нової
соцiально-економiчної системи всерединi вже iснуючої – тi процеси, що
вiдбувалися на очах самого драматурга. Не мiг ранiше виникну ти i сюжет.
На самому початку комедiї Пузир замислює i здiйснює заходи економiчного
розорення села, тому що “як мужик зостанеться без землi – роби з ним, що
хочеш”. Його шахрайськi махiнацiї з Маюфесом, банкрутство компаньйона –
теж ознаки саме того часу, що зайвий раз пiдкреслює актуальнiсть
порушеної теми на той момент.
Образи створюються не з комбiнацiї певної iдеї з життєвими
спостереженнями, а на принципi зображення особистостi з її власною
психологiєю та iншими особливостями. Кожен персонаж має свою конкретну
цiннiсть (а не лише окрему мету), прагнення до якої зумовлює його
поведiнку – пiзнiше в теорiї драматургiї це назвуть “надзавданням”. Так,
головною цiннiстю Пузиря є грошi, надзавданням – гонитва за наживою, у
той час як цiлi в окремих епiзодах рiзнi, хоч i схожi: здiйснити одну
авантюру, потiм другу, третю… Наявнiсть надзавдання чiтко окреслює
цiлiснiсть образу. Одноплановiсть розкриття характеру того ж Пузиря
зумовлена жанром, але його особливостi драматург пiдкреслює
рiзноманiтними деталями: цей мiльйонер з дрiбновласницькою психологiєю
носить подертий одяг, вiдмовляється дати грошi на спорудження
пам’ятника, бо “Котляревський менi без надобностi”, взагалi має
характерну мовну характеристику тощо. Але попри гротескнiсть, тип такого
мiльйонера був вiдтворений настiльки правильно, що в образi Пузиря
впiзнавали українських сiльських капiталiстiв Харитоненка i Терещенка.
Терещенко навiть пропонував письменниковi великi грошi, аби той зняв
п’єсу зi сцени: таке-от своєрiдне визнання.
Хатеризує його не гiрше, нiж його власнi дiї та реплiки. Поряд з ним
управителi Феноген i Лiхтаренко. Перший, пiдступний i хитрий, живе пiд
гаслом: “Плазуй i наживайся”, другий – вiдвертiший, брутальнiший, вважає
крадiжку нормою життя i пiдводить пiд це теоретичну базу: “не вiзьмеш
ти, то вiзьмуть у тебе”. Їхнi образи розробленi менше. Але вчотирьох
(разом з Пузирем та Зеленським) вони створюють об’ємний узагальнений
портрет цiлого явища: аморального користолюбства, що було мiшенню осуду
автора. Знову використано небачений ранiше прийом: кiлька персонажiв як
єдине цiле.
Ця група образiв утворює один табiр дiй та думок, але i персонажi з
протилежними цiлями виведенi автором, щоб контрастом пiдсилити розкриття
головного образу п’єси. Це iнтелiгенти Соня i Калинович з одного боку,
селяни – з другого, робiтники – з третього. Вони посiдають самi по собi
у п’єсi другорядне мiсце, навiть найдiєвiшi (Соня, Калинович) зображенi
дещо схематично. Робiтники взагалi з’являються реально лише один раз,
коли вимагають кращої їжi, вдруге ми лише чуємо що вони збунтувалися,
проломили Лiхтаренковi голову i погрожували спалити тiк та економiю.
Але, змальовуючи цей конфлiкт, драматург зображує нову тенденцiю у
взаєминах мiж рiзними соцiальними групами. Так ми дiзнаємось про один з
найголовнiших конфлiктiв того часу.
I знову все це поєднується у цiлiсну картину. Навiть з найпростi ших
елементiв можна зробити надзвичайно складну конструкцiю. Це свiдчить про
велику драматургiчну майстернiсть Карпенка-Карого – до нього в
українськiй драматургiї не траплялося такого цiлеспрямовано ускладненого
компонування образiв персонажiв.
Взагалi драматургiя виявляється надто складним засобом для передачi
авторської iдеї, бо сам драматург, на вiдмiну вiд прозаїка або поета, не
має змоги висловлюватися своїм текстом: авторська iдея виражається через
дiю та слова героїв. Карпенко-Карий у цьому був неперевершеним майстром.
У п’єсi немає нiчого випадкового, все в нiй покликано висвiтлювати думки
драматурга: показати явище через головного героя п’єси, а його образ
розкрити за допомогою усiх iнших засобiв, включно iз зображенням iнших
персонажiв, але при цьому нi на крок не вiдходити вiд реальностi.
Отже, все свiдчить про те, що п’єса “Хазяїн” – новий етап в українськiй
драматургiї як за змiстом, так i за формою подання авторської iдеї.
Саме тому ми досi шануємо свiтлу пам’ять цього видатного драматурга i
актора – Iвана Карповича Тобiлевича, вiдомого пiд псевдонiмом
Карпенка-Карого.

“Хазяїн” Iвана Карпенка-Карого – видатне досягнення українськоїдраматургiї ХIХ ст.
Iван Карпенко-Карий (Тобiлевич) вважається кращим з українськихдраматургiв-реалiстiв ХIХ ст., одним з визнаних батькiв українськоїдраматургiї. Вiн обходив умовностi в створеннi образiв, навiть усатиричних комедiях дотримувався психологiзму (хiба що трохигiперболiзовував окремi психологiчнi риси персонажiв, як того вимагавжанр). Наблизились впритул до найактуальнiших з життєвих сюжети i теми:Карпенко-Карий не обробляв тi, що вже iснували (як Котляревський), авводив новi. Тому й можна стверджувати, що саме вiн створив повноцiннулiтературну драму, яскравим зразком якої є комедiя “Хазяїн”, у якiйвiдбилися всi згаданi вище новаторськi моменти.
П’єса “Хазяїн” – соцiально-сатирична комедiя нового типу. Карпенко-Карийне випадково застерiгав що “комедiя ця дуже серьозна”, щоб глядачi нечекали лише смiху.
У п’єсi вiдобразилися процеси розшарування села, становлення новоїсоцiально-економiчної системи всерединi вже iснуючої – тi процеси, щовiдбувалися на очах самого драматурга. Не мiг ранiше виникну ти i сюжет.На самому початку комедiї Пузир замислює i здiйснює заходи економiчногорозорення села, тому що “як мужик зостанеться без землi – роби з ним, щохочеш”. Його шахрайськi махiнацiї з Маюфесом, банкрутство компаньйона -теж ознаки саме того часу, що зайвий раз пiдкреслює актуальнiстьпорушеної теми на той момент.
Образи створюються не з комбiнацiї певної iдеї з життєвимиспостереженнями, а на принципi зображення особистостi з її власноюпсихологiєю та iншими особливостями. Кожен персонаж має свою конкретнуцiннiсть (а не лише окрему мету), прагнення до якої зумовлює йогоповедiнку – пiзнiше в теорiї драматургiї це назвуть “надзавданням”. Так,головною цiннiстю Пузиря є грошi, надзавданням – гонитва за наживою, утой час як цiлi в окремих епiзодах рiзнi, хоч i схожi: здiйснити однуавантюру, потiм другу, третю… Наявнiсть надзавдання чiтко окреслюєцiлiснiсть образу. Одноплановiсть розкриття характеру того ж Пузирязумовлена жанром, але його особливостi драматург пiдкреслюєрiзноманiтними деталями: цей мiльйонер з дрiбновласницькою психологiєюносить подертий одяг, вiдмовляється дати грошi на спорудженняпам’ятника, бо “Котляревський менi без надобностi”, взагалi маєхарактерну мовну характеристику тощо. Але попри гротескнiсть, тип такогомiльйонера був вiдтворений настiльки правильно, що в образi Пузирявпiзнавали українських сiльських капiталiстiв Харитоненка i Терещенка.Терещенко навiть пропонував письменниковi великi грошi, аби той знявп’єсу зi сцени: таке-от своєрiдне визнання.
Хатеризує його не гiрше, нiж його власнi дiї та реплiки. Поряд з нимуправителi Феноген i Лiхтаренко. Перший, пiдступний i хитрий, живе пiдгаслом: “Плазуй i наживайся”, другий – вiдвертiший, брутальнiший, вважаєкрадiжку нормою життя i пiдводить пiд це теоретичну базу: “не вiзьмешти, то вiзьмуть у тебе”. Їхнi образи розробленi менше. Але вчотирьох(разом з Пузирем та Зеленським) вони створюють об’ємний узагальненийпортрет цiлого явища: аморального користолюбства, що було мiшенню осудуавтора. Знову використано небачений ранiше прийом: кiлька персонажiв якєдине цiле.
Ця група образiв утворює один табiр дiй та думок, але i персонажi зпротилежними цiлями виведенi автором, щоб контрастом пiдсилити розкриттяголовного образу п’єси. Це iнтелiгенти Соня i Калинович з одного боку,селяни – з другого, робiтники – з третього. Вони посiдають самi по собiу п’єсi другорядне мiсце, навiть найдiєвiшi (Соня, Калинович) зображенiдещо схематично. Робiтники взагалi з’являються реально лише один раз,коли вимагають кращої їжi, вдруге ми лише чуємо що вони збунтувалися,проломили Лiхтаренковi голову i погрожували спалити тiк та економiю.Але, змальовуючи цей конфлiкт, драматург зображує нову тенденцiю увзаєминах мiж рiзними соцiальними групами. Так ми дiзнаємось про один знайголовнiших конфлiктiв того часу.
I знову все це поєднується у цiлiсну картину. Навiть з найпростi шихелементiв можна зробити надзвичайно складну конструкцiю. Це свiдчить провелику драматургiчну майстернiсть Карпенка-Карого – до нього вукраїнськiй драматургiї не траплялося такого цiлеспрямовано ускладненогокомпонування образiв персонажiв.
Взагалi драматургiя виявляється надто складним засобом для передачiавторської iдеї, бо сам драматург, на вiдмiну вiд прозаїка або поета, немає змоги висловлюватися своїм текстом: авторська iдея виражається черездiю та слова героїв. Карпенко-Карий у цьому був неперевершеним майстром.У п’єсi немає нiчого випадкового, все в нiй покликано висвiтлювати думкидраматурга: показати явище через головного героя п’єси, а його образрозкрити за допомогою усiх iнших засобiв, включно iз зображенням iншихперсонажiв, але при цьому нi на крок не вiдходити вiд реальностi.
Отже, все свiдчить про те, що п’єса “Хазяїн” – новий етап в українськiйдраматургiї як за змiстом, так i за формою подання авторської iдеї.
Саме тому ми досi шануємо свiтлу пам’ять цього видатного драматурга iактора – Iвана Карповича Тобiлевича, вiдомого пiд псевдонiмомКарпенка-Карого.





Схожі твори: