Головна Головна -> Твори -> “Енеїда” Iвана Котляревського – енциклопедiя українознавства

“Енеїда” Iвана Котляревського – енциклопедiя українознавства



Поема “Енеїда” – травестiйно-бурлескна. Травестiйними називаються твори,
у яких на пiдгрунтi вiдомого сюжету письменники створюють власнi образи.
Котляревський, розповiдаючи про пригоди троянцiв, вiдтворює характери,
побут, звичаї українцiв з такою детальнiстю, що поему цiлком можна
назвати енциклопедiєю українознавства.
З опису пекла i раю ми дiзнаємося про типовий склад тогочасного
українського суспiльства:
Були невiрнi й християни,
Були пани i мужики,
Була тут шляхта i мiщани,
…Були i штатськi, i воєннi,
Були i панськi, i казеннi,
Були миряни i попи.
Зi згадуваних у текстi поеми подiй легко довiдатися про окремi моменти з
iсторiї України. Так, Сивiлла говорить, що “при Шведчинi я дiвовала”, а
“татарва як набiгала, то я вже замужем була”.
Зi скульптурно-живописною виразнiстю вiдображує I. Котляревський
зовнiшнiсть, характер, мораль українцiв. Перед нами запорозькi козаки
постають такими, якими вони були як за внутрiшнiми особливостями
характеру – самовiдданими, героїчними, здатними вiддавати життя за рiдну
землю, але часом i п’яницями та бешкетниками, – так i за зовнiшнiстю:
Щоб голови всi обголяли,
Чуприни довгi оставляли,
А ус в пiвлiкоть би торчав…
Згадує автор подробицi органiзацiї i вигляду козацького вiйська:
Так славнiї полки козацькi,
Лубненський, Гадяцький, Полтавський,
В шапках, було, як мак, цвiтуть.
Пошили синi всiм жупани,
Наспiд же бiлiї каптани, –
Щоб був козак, а не мугир.
Говорить письменник i про народну мораль, про вiру у справедливiсть, у
неминучiсть кари за зло та винагороди за добро (у пеклi – несправедливi
пани, здирники).
Створюючи образ народу України, автор перелiчує, наприклад,
найхарактернiшi для тих часiв iмена (24 iменi!).
Не могла пройти повз увагу автора i народна творчiсть. Троянцi:
Кугикали все пiсеньок:
Козацьких, гарних, запорiзьких…
Про Сагайдачного спiвали,
Либонь, спiвали i про Сiч…
А яка ж пiсня чи танець без музики! Отож ми бачимо типовi нацiональнi
музичнi iнструменти: бандуру, сопiлку, дудку тощо.
Фольклор – невiд’ємна часина культури. Часом ми вiдчуваємо в поемi
вiдлуння народної казки. Так троянцi дарують Латину чоботи-скороходи,
Аматi – скатерку-самобранку, Лавiнiї – килим-самольот, Сивiлла має
хатинку “на нiжцi курячiй”.
Близька до народного фольклору i мова. Тут звучать прислiв’я та приказки
(“i все на ус собi мотала”, “не розглядiвши, кажуть, броду, не лiзь
прожогом перший в воду”, “хто чим багат, то тим i рад”), сталi епiтети i
“крилатi вислови” з народної мови (“кричав, як в мартi кiт”, “бiсикiв
пускать”, “аж поза вухами лящало”, “нiхо з уст пари не пускав”).
Пророцтва, ворожiння, прокльони – це теж частина народної творчостi. Ось
як Дiдона проклинає Енея:
Нехай тобi присниться бiс!
З твоїми сучими синами,
Щоб враг побрав вас всiх гульвiс,
Щоб нi горiли, нi болiли,
На чистому щоб поколiли…
Пiп (!) у Котляревського ворожить, це теж особливiсть тодiшнього
менталiтету.
Котляревський розповiдає нам i про звичаї, розваги, про всi отi
досвiтки, вечорницi, сватання, колядки, кулачнi бої, iгри:
I у панаса грати стала…
Тут iншi журавля скакали,
А хто од дудочки потiв.
I в хрещика, i в горюдуба,
Не раз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута.
В хлюста, в пари, в вiзка iграли
I дамки по столу совали…
Цiкавi вiдомостi про життя прадiдiв дають описи побуту тих часiв. Адже
далеко не кожний знає, що воно таке: чаплiя, рубель, цiп, або “квачi,
помела, макогони”, якими користуються герої поеми. Зображується i посуд
– полив’янi миски, кленовi тарiлки; для напоїв використовували:
“барильця, пляшечки, носатку, сулiї, тикви, баклажки”. Згадується i про
вживання лiкарняних рослин.
Можна довiдатися з поеми i про тодiшнi “транспортнi засоби”: берлини,
дормези, ридвани, портшези, перекладнi.
А як цiкаво нам дiзнатися про те, що їли i пили нашi предки. Так у
Дiдони вживали:
…Свинячу голову до хрiну
I локшину на перемiну,
Потiм з пiдливою iндик;
На закуску кулiш i кашу,
Лемiшку, зубцi, путрю, квашу,
Iз маком медовий шулик.
I кубками пили слив’янку,
Мед, пиво, брагу, сирiвець,
Горiлку просту i калганку.
Дуже детально зображується одяг. Наприклад, сестра Дiдони Ганна:
В червонiй юпочцi баєвiй,
В запасцi гарнiй фаналевiй,
В стьожках, в намистi…
Еней одягає “штани i пару чобiток, сорочку i каптан з китайки, i шапку,
пояс з каламайки, i чорний шовковий платок”. Так само змальо-ваний в
українському стилi одяг Дiдони, Венери, Юнони, навiть машталiра, що
править кiньми Венери.
Отже, у творi Котляревського ми бачимо всебiчне, справдi енциклопе дичне
зображення українського життя, перед нами постають картини минулого
нашої вiтчизни, образи предкiв. I дивуєшся талантовi письменника, його
глибокому знанню i розумiнню життя народу.

Поема “Енеїда” – травестiйно-бурлескна. Травестiйними називаються твори,у яких на пiдгрунтi вiдомого сюжету письменники створюють власнi образи.Котляревський, розповiдаючи про пригоди троянцiв, вiдтворює характери,побут, звичаї українцiв з такою детальнiстю, що поему цiлком можнаназвати енциклопедiєю українознавства.
З опису пекла i раю ми дiзнаємося про типовий склад тогочасногоукраїнського суспiльства:
Були невiрнi й християни,
Були пани i мужики,
Була тут шляхта i мiщани,
…Були i штатськi, i воєннi,
Були i панськi, i казеннi,
Були миряни i попи.
Зi згадуваних у текстi поеми подiй легко довiдатися про окремi моменти зiсторiї України. Так, Сивiлла говорить, що “при Шведчинi я дiвовала”, а”татарва як набiгала, то я вже замужем була”.
Зi скульптурно-живописною виразнiстю вiдображує I. Котляревськийзовнiшнiсть, характер, мораль українцiв. Перед нами запорозькi козакипостають такими, якими вони були як за внутрiшнiми особливостямихарактеру – самовiдданими, героїчними, здатними вiддавати життя за рiднуземлю, але часом i п’яницями та бешкетниками, – так i за зовнiшнiстю:
Щоб голови всi обголяли,
Чуприни довгi оставляли,
А ус в пiвлiкоть би торчав…
Згадує автор подробицi органiзацiї i вигляду козацького вiйська:
Так славнiї полки козацькi,
Лубненський, Гадяцький, Полтавський,
В шапках, було, як мак, цвiтуть.
Пошили синi всiм жупани,
Наспiд же бiлiї каптани, –
Щоб був козак, а не мугир.
Говорить письменник i про народну мораль, про вiру у справедливiсть, унеминучiсть кари за зло та винагороди за добро (у пеклi – несправедливiпани, здирники).
Створюючи образ народу України, автор перелiчує, наприклад,найхарактернiшi для тих часiв iмена (24 iменi!).
Не могла пройти повз увагу автора i народна творчiсть. Троянцi:
Кугикали все пiсеньок:
Козацьких, гарних, запорiзьких…
Про Сагайдачного спiвали,
Либонь, спiвали i про Сiч…
А яка ж пiсня чи танець без музики! Отож ми бачимо типовi нацiональнiмузичнi iнструменти: бандуру, сопiлку, дудку тощо.
Фольклор – невiд’ємна часина культури. Часом ми вiдчуваємо в поемiвiдлуння народної казки. Так троянцi дарують Латину чоботи-скороходи,Аматi – скатерку-самобранку, Лавiнiї – килим-самольот, Сивiлла маєхатинку “на нiжцi курячiй”.
Близька до народного фольклору i мова. Тут звучать прислiв’я та приказки(“i все на ус собi мотала”, “не розглядiвши, кажуть, броду, не лiзьпрожогом перший в воду”, “хто чим багат, то тим i рад”), сталi епiтети i”крилатi вислови” з народної мови (“кричав, як в мартi кiт”, “бiсикiвпускать”, “аж поза вухами лящало”, “нiхо з уст пари не пускав”).
Пророцтва, ворожiння, прокльони – це теж частина народної творчостi. Осьяк Дiдона проклинає Енея:
Нехай тобi присниться бiс!
З твоїми сучими синами,
Щоб враг побрав вас всiх гульвiс,
Щоб нi горiли, нi болiли,
На чистому щоб поколiли…
Пiп (!) у Котляревського ворожить, це теж особливiсть тодiшньогоменталiтету.
Котляревський розповiдає нам i про звичаї, розваги, про всi отiдосвiтки, вечорницi, сватання, колядки, кулачнi бої, iгри:
I у панаса грати стала…
Тут iншi журавля скакали,
А хто од дудочки потiв.
I в хрещика, i в горюдуба,
Не раз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута.
В хлюста, в пари, в вiзка iграли
I дамки по столу совали…
Цiкавi вiдомостi про життя прадiдiв дають описи побуту тих часiв. Аджедалеко не кожний знає, що воно таке: чаплiя, рубель, цiп, або “квачi,помела, макогони”, якими користуються герої поеми. Зображується i посуд- полив’янi миски, кленовi тарiлки; для напоїв використовували:”барильця, пляшечки, носатку, сулiї, тикви, баклажки”. Згадується i провживання лiкарняних рослин.
Можна довiдатися з поеми i про тодiшнi “транспортнi засоби”: берлини,дормези, ридвани, портшези, перекладнi.
А як цiкаво нам дiзнатися про те, що їли i пили нашi предки. Так уДiдони вживали:
…Свинячу голову до хрiну
I локшину на перемiну,
Потiм з пiдливою iндик;
На закуску кулiш i кашу,
Лемiшку, зубцi, путрю, квашу,
Iз маком медовий шулик.
I кубками пили слив’янку,
Мед, пиво, брагу, сирiвець,
Горiлку просту i калганку.
Дуже детально зображується одяг. Наприклад, сестра Дiдони Ганна:
В червонiй юпочцi баєвiй,
В запасцi гарнiй фаналевiй,
В стьожках, в намистi…
Еней одягає “штани i пару чобiток, сорочку i каптан з китайки, i шапку,пояс з каламайки, i чорний шовковий платок”. Так само змальо-ваний вукраїнському стилi одяг Дiдони, Венери, Юнони, навiть машталiра, щоправить кiньми Венери.
Отже, у творi Котляревського ми бачимо всебiчне, справдi енциклопе дичнезображення українського життя, перед нами постають картини минулогонашої вiтчизни, образи предкiв. I дивуєшся талантовi письменника, йогоглибокому знанню i розумiнню життя народу.


Загрузка...



Схожі твори: