Головна Головна -> Твори -> Природа сміху в повісті «Кайдашева сім’я»

Природа сміху в повісті «Кайдашева сім’я»



І. Нечуй-Левицький — великий художник у змалюванні картин побуту, великий реаліст у відтворенні живої колоритної мови персонажів. Майстерність побутових картин досягається тим, що письменник добре знає життя селян і вміє з великою художньою виразністю відобразити його в деталях. І. Нечуй-Левицький володіє високохудожньою літературною мовою, широко використовує багатства народної творчості. Письменник високо цінує народну творчість і щоразу звертався до її невичерпних джерел.

Мова його творів пересипана, мов перлами, народними афоризмами, дотепами, словами пісень. Рясно знаходимо їх і в повісті «Кайдашева сім’я». Так, старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»; «Хоч між дровами, аби з чорними бровами», — говорить Лаврін до матері і цим натякає на свою закоханість. Улесливість Кайдашихи підкреслюється звертанням до Мотрі під час сватання: «Щоб ти була здорова, як вода, щоб цвіла, як рожа…» Щоб розважити й заспокоїти Мелашку, стара Балашиха говорить: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься». «Не питай, бо старий будеш», — грубо відповідає Мотря Карпові, виявляючи свою круту вдачу. Проти свекрухи вона вживає такі вислови: «Наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці», «Старе, як мале».

У повісті » Кайдашева сім’я» використано також пісенну творчість. Так, Мотря співає жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін словами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та барвінку звита, що додержала мене до самого, до самого світу». Навіть мовчазний Карпо пригадує слова пісні, коли думає про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю…»

Іван Нечуй-Левицький використовує й такі види фольклору, як казки та замовляння. Словами казки розповідає Мотря про свекруху: «В мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».

Вкладаючи в уста баби Палажки слова знахарки-шептухи, автор висміює нікчемність цього заходу лікування. Палажка не знає добре всіх слів замовляння, дещо додає від себе, і це викликає сміх: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єромолай, бермолай, савтирю і ще туго, що телятиною обшита… Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах». Цим гумористичним зображенням шептухи письменник виступив проти мракобісся.

Мова повісті багата на художні порівняння. Вони викликають сміх у читача. Наприклад, про Кайдаша автор говорить: «червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину»; про Кайдашиху: «вона стояла над душею у Мотрі, неначе осавула на панщині»; про Мотрю: «Мотря теліпалась на стіні, неначе павук на павутинні»; «в великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровенною булавою»; про Мелашку: «Мелашка затріпала рученятами, неначе пташка крилами».

Використання у повісті гіперболи надає їй ще більшої колоритності. Наприклад, Мелашка «виплакала всі сльози, що зібрались за всі жнива, і полила ними материн садок». Мотря ж говорить про свекруху: «Та вона незабаром поріже та повкидає в борщ моїх дітей».

Багатство в повісті інших тропів: метафор, епітетів, які влучно характеризують кожного з героїв і викликають сміх: «під її солодкими словами ховається гіркий полин», «горщик завищав під ножем, неначе цуценя», «заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку», «в хаті Мелашку гризла свекруха», «горшки застогнали».

Природа сміху в повісті й у використанні синонімів. Використовуючи синонімічне багатство розмовної мови, автор хоче підкреслити особисті стосунки між героями твору. Дієслівні синоніми: бити: «вхопила з полиці горшка і хропнула ним об землю»; «свиснула по купі горшків кочергою»; «Кайдашиха лупила… горщики»; «Мелашка частувала миски…»; кричати: «вони разом верещали, ґвалтували, лаялись»; «пищала Кайдашиха»; «мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря», «їх лайка дзвеніла», «Кайдашиха сичала»; «Мотря репетувала та кляла Кайдашиху»; «Кайдашиха наробила галасу».

Окремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу народну розмову, немов підслухану письменником: «Та випийте-бо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози?»

За допомогою художніх засобів окремі явища, вчинки, поведінка людей зображені в смішному, жартівливому тоні. Це є гумор. Коріння ж гумору лежить у народній творчості: казках, прислів’ях, анекдотах, частушках. Саме в повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький виявив себе майстерним гумористом, використавши сміх. Досконало знаючи народний гумор, автор широко користувався ним у повісті. Це й прихід Кайдаша із шинку, сутички Кайдашихи з невістками, забобонність Кайдаша, поведінка Мотрі у стосунках із свекрухою. Таких епізодів дуже і дуже багато.

Таким чином, природа сміху в «Кайдашевій сім’ї» полягає у використанні автором джерел усної народної творчості.


Загрузка...



Схожі твори: