Головна Головна -> Твори -> “Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого” (образ Мефiстофеля в трагедiї Йоганна Вольфганга Гете “Фауст”)

“Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого” (образ Мефiстофеля в трагедiї Йоганна Вольфганга Гете “Фауст”)



“Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого” (образ
Мефiстофеля в трагедiї Йоганна Вольфганга Гете “Фауст”)
Людство завжди намагалося зрозумiти навколишнiй свiт, пояснити природнi
явища i сутнiсть буття. Достатньо згадати бiблiйну оповiдь про Єву, яка
скуштувала яблука з дерева пiзнання, працi алхiмiкiв епохи Вiдродження,
спрямованi на винахiд “фiлософського каменя”, за допомогою якого можна
буде перетворити метал на золото i здобути “елiксир життя”, що повертає
молодiсть i здоров’я.
Але саме в епоху Вiдродження людина пройнялась вiрою у свою
всемогутнiсть, що викликало новий сплеск церковної диктатури i вилилось
у вогнище iнквiзицiї, спрямованих на вияв i знищення демонiв. Тодi
з’явилось безлiч легенд про угоду людини з нечистим, серед яких i
легенда про доктора Георгiя Фауста, яка у безлiчi перекладiв стала
духовно рiдною цiлiй Європi.
Але Фауст був героєм саме для Гете, бо жив у ньому протягом шiстдесяти
рокiв. За цю трагедiю, яка стала символом всього життя письменника, Гете
брався за рукопис в передсмертнi хвилини i пiд час тяжкої хвороби в
дев’ятнадцять рокiв, пiсля хвороби i короткочасної слiпоти на п’ятдесят
першому роцi i на сiмдесят п’ятому, коли боявся, що не встигне його
завершити. Можливо тому кiнець трагедiї i став своєрiдною сповiддю поета
перед життям. Адже генiй Гете було визнано за життя, тому для нього
“метою життя є саме життя”. I ось саме цьому життю вiн пiдводить
пiдсумок: “Не може вiчнiсть поглинути мої дiла, мої труди”. А оскiльки
Фауст жив у поетовi, то вiн i змiнювався разом з Гете.
Дев’ятнадцятирiчний поет передав своєму героєвi тривоги власної юної
душi i визначив його в особис-тому лiрично-драматичному планi. Можна
навiть розглядати твiр як автобiографiчний, бо в ньому вiдбилась духовна
еволюцiя автора. Герой Гете пройшов самотнiй шлях, хоча прагнув повноти
життя. Але все життя за ним iшла тiнь Мефiстофеля, як його внутрiшнiй
голос, як його друге я:
У мене в грудях двi душi живуть,
Мiж себе вкрай не схожi i ворожi.
Одна впилась жадливо в свiт земний
I розкошує в нiм в любовнiй млостi,
А друга рветься в тузi огневiй
У неба рiднi високостi.
I тут з’являється Мефiстофель як посланець духа землi. Власне, друге Я
Фауста стає зримим. Мефiстофель уособлює всi пориви Фауста, його жагу до
повноти життя. Фауст готовий вiддати душу за цю повноту, за те, щоб
вимовити: “Спинися, мить! Прекрасна ти!”. Але саме Мефiстофель є
уособленням усього зла, що живе в Фаустi. Отже, коли Фауст живе
пориванням, – вiн з Мефiстофелем заодно, а коли його облягають сумлiння,
– вiн розлучається з Мефiстофелем, як з чимось потворним i ганебним.
Мефiстофель тут рiзний: то привабливий, то вiдразливий.
Мефiстофель, для якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати з
корiнням – у цьому ж його суть. А Фауст подолав дух заперечення i
зневiри творчою працею, в якiй Мефiстофель не бачить сенсу, вважаючи
перемогу за собою. Для Мефiстофеля вся мiра життя людини в тому, щоб
поставити на її душi печать. У боротьбi за душу людини Мефiстофель
постає метушливим i розгубленим. А сцена його боротьби з трояндами
сповнена iронiї i глибокого смислу, адже, забувши про душу Фауста, вiн
висловлює власнi невiдомi почуття до ангелiв.
Отже, друге Я Фауста, яке уособлювало бажання злого, переможене силою
добра, жагою творчостi i безсмертям людської думки.

“Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого” (образМефiстофеля в трагедiї Йоганна Вольфганга Гете “Фауст”)
Людство завжди намагалося зрозумiти навколишнiй свiт, пояснити природнiявища i сутнiсть буття. Достатньо згадати бiблiйну оповiдь про Єву, якаскуштувала яблука з дерева пiзнання, працi алхiмiкiв епохи Вiдродження,спрямованi на винахiд “фiлософського каменя”, за допомогою якого можнабуде перетворити метал на золото i здобути “елiксир життя”, що повертаємолодiсть i здоров’я.
Але саме в епоху Вiдродження людина пройнялась вiрою у своювсемогутнiсть, що викликало новий сплеск церковної диктатури i вилилосьу вогнище iнквiзицiї, спрямованих на вияв i знищення демонiв. Тодiз’явилось безлiч легенд про угоду людини з нечистим, серед яких iлегенда про доктора Георгiя Фауста, яка у безлiчi перекладiв сталадуховно рiдною цiлiй Європi.
Але Фауст був героєм саме для Гете, бо жив у ньому протягом шiстдесятирокiв. За цю трагедiю, яка стала символом всього життя письменника, Гетебрався за рукопис в передсмертнi хвилини i пiд час тяжкої хвороби вдев’ятнадцять рокiв, пiсля хвороби i короткочасної слiпоти на п’ятдесятпершому роцi i на сiмдесят п’ятому, коли боявся, що не встигне йогозавершити. Можливо тому кiнець трагедiї i став своєрiдною сповiддю поетаперед життям. Адже генiй Гете було визнано за життя, тому для нього”метою життя є саме життя”. I ось саме цьому життю вiн пiдводитьпiдсумок: “Не може вiчнiсть поглинути мої дiла, мої труди”. А оскiлькиФауст жив у поетовi, то вiн i змiнювався разом з Гете.Дев’ятнадцятирiчний поет передав своєму героєвi тривоги власної юноїдушi i визначив його в особис-тому лiрично-драматичному планi. Можнанавiть розглядати твiр як автобiографiчний, бо в ньому вiдбилась духовнаеволюцiя автора. Герой Гете пройшов самотнiй шлях, хоча прагнув повнотижиття. Але все життя за ним iшла тiнь Мефiстофеля, як його внутрiшнiйголос, як його друге я:
У мене в грудях двi душi живуть,
Мiж себе вкрай не схожi i ворожi.
Одна впилась жадливо в свiт земний
I розкошує в нiм в любовнiй млостi,
А друга рветься в тузi огневiй
У неба рiднi високостi.
I тут з’являється Мефiстофель як посланець духа землi. Власне, друге ЯФауста стає зримим. Мефiстофель уособлює всi пориви Фауста, його жагу доповноти життя. Фауст готовий вiддати душу за цю повноту, за те, щобвимовити: “Спинися, мить! Прекрасна ти!”. Але саме Мефiстофель єуособленням усього зла, що живе в Фаустi. Отже, коли Фауст живепориванням, – вiн з Мефiстофелем заодно, а коли його облягають сумлiння,- вiн розлучається з Мефiстофелем, як з чимось потворним i ганебним.Мефiстофель тут рiзний: то привабливий, то вiдразливий.
Мефiстофель, для якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати зкорiнням – у цьому ж його суть. А Фауст подолав дух заперечення iзневiри творчою працею, в якiй Мефiстофель не бачить сенсу, вважаючиперемогу за собою. Для Мефiстофеля вся мiра життя людини в тому, щобпоставити на її душi печать. У боротьбi за душу людини Мефiстофельпостає метушливим i розгубленим. А сцена його боротьби з трояндамисповнена iронiї i глибокого смислу, адже, забувши про душу Фауста, вiнвисловлює власнi невiдомi почуття до ангелiв.
Отже, друге Я Фауста, яке уособлювало бажання злого, переможене силоюдобра, жагою творчостi i безсмертям людської думки.


Загрузка...



Схожі твори: