Головна Головна -> Твори -> “Яке ти маєш право бути вiльним, коли твiй народ у неволi?” (за повiстю Iвана Франка “Перехреснi стежки”)

“Яке ти маєш право бути вiльним, коли твiй народ у неволi?” (за повiстю Iвана Франка “Перехреснi стежки”)



“Яке ти маєш право бути вiльним, коли твiй народ у неволi?” (за повiстю
Iвана Франка “Перехреснi стежки”)
Заповiтна життєва мета кожної людини – iдеал, якому пiдпорядко вується
все її життя. Свiй iдеал Франко вклав у слова головного героя повiстi
“Перехреснi стежки” Євгенiя Рафаловича: “…Се має бути перший крок,
перший початок моєї ширшої, народної працi. Хочу доложити всiх сил, щоб
довести сей народ хоч трохи до освiдомлення, привчити його користуватися
його правами, боротися з його кривдниками…”
Чи не тому, коли читаєш цю повiсть, весь час вiдчуваєш за молодим
юристом Рафаловичем постать самого Франка з його прагненням до
культурного, полiтичного i соцiального звiльнення народу? В його уста
письменник часто вкладає власне розумiння багатьох речей: “Полiтика – то
не балаканина на празниках та соборчинах! Вона вимагає не тiльки
вправного язика i мiцних грудей, але також вiдважного серця, сильного
характеру i завзяття i того духу незалежностi, якого у нас цiлими вiками
вбивали i притлумлювали рiзнi чинники.”
Євгенiй Рафалович, “вихований, вигодуваний хлiбом, працею i потом свого
народу”, вважає, що iнтелiгенцiя повинна допомогти народовi звiльнитися
вiд нужди, пiднятися з колiн. Таку ж iдею ми вже зустрiчали у “Хмарах”
I. С. Нечуя-Левицького, захоплюючись образами молодих українських
iнтелiгентiв.
В образi Рафаловича I. Франко змальовує новi, сповненi чистими
прагненнями, сили України, яка почала новий етап суспiльного розвитку.
Ми бачимо, як молодий юрист, що мав нацiональну гiднiсть, веде всю
документацiю лише українською мовою, цiєю ж мовою свого народу вiн
виступає у судi, i хоча багатьом це не подобається, вiн дiє спокiйно,
впевнено, без зайвого галасу.
Хай не всього в поставленiй метi Євгенiй досягає, але принаймi йому
вдається збурити мертвi води суспiльної рутини. Вiн сколихнув приспанi в
селянських масах сили, а найбiльший його успiх – народне вiче i той
розголос, який воно мало в Галичинi. Не дивно, що самi селяни не вiдразу
вiрять у щирiсть Рафаловича: їх так часто обдурюва ли, що вони й тепер
ладнi запiдозрити свого захисника в лукавствi чи шахрайствi. Це
ускладнює його шлях до мети, вiн ображається, дорiкає селянам за
“нерозум” (“Волите бути жебраками i попихачами, нiж панами в своїм
селi”), але духом не занепадає. “Треба провести їх через школу життєвої
освiти, збудити в них громадського духа”, – доходить вiн до висновку i
вирiшує поїхати в Буркотин задля тiєї ж “життєвої освiти”, яку не
замiнить “книжкова освiта”.
Так поступово вирiшується центральний конфлiкт твору – соцiальний, що
полягає у боротьбi двох сил: мiж темним, затурканим селянством, що не
вмiє себе захистити, i чиновниками, якi постiйно ошукують простий народ.
Тому я вбачаю в образi Рафаловича певний символ – обов’язок, що мусить
нести задля щастя свого народу український iнтелiгент попри всi
розчарування i труднощi свого шляху.
…Перехреснi стежки бувають рiзними: реальними, символiчними. У життi
перехрещуються долi, думки, iнтереси. Буває так, що людськi стежки
перехрещуються задля великих, корисних народовi справ, коли людина до
останку вiддає себе служiнню народовi.
На мою думку, повiсть “Перехреснi стежки” є дуже актуальною для нашого
часу, коли партiйнi лiдери сучасної України красномовно говорять про
любов до рiдного народу i держави, яка пiд їхнi урочистi промови i
обiцянки непомiтно стала однiєю з країн у свiтi з низьким рiвнем
життєзабезпечення.

“Яке ти маєш право бути вiльним, коли твiй народ у неволi?” (за повiстюIвана Франка “Перехреснi стежки”)
Заповiтна життєва мета кожної людини – iдеал, якому пiдпорядко вуєтьсявсе її життя. Свiй iдеал Франко вклав у слова головного героя повiстi”Перехреснi стежки” Євгенiя Рафаловича: “…Се має бути перший крок,перший початок моєї ширшої, народної працi. Хочу доложити всiх сил, щобдовести сей народ хоч трохи до освiдомлення, привчити його користуватисяйого правами, боротися з його кривдниками…”
Чи не тому, коли читаєш цю повiсть, весь час вiдчуваєш за молодимюристом Рафаловичем постать самого Франка з його прагненням докультурного, полiтичного i соцiального звiльнення народу? В його устаписьменник часто вкладає власне розумiння багатьох речей: “Полiтика – тоне балаканина на празниках та соборчинах! Вона вимагає не тiлькивправного язика i мiцних грудей, але також вiдважного серця, сильногохарактеру i завзяття i того духу незалежностi, якого у нас цiлими вiкамивбивали i притлумлювали рiзнi чинники.”
Євгенiй Рафалович, “вихований, вигодуваний хлiбом, працею i потом свогонароду”, вважає, що iнтелiгенцiя повинна допомогти народовi звiльнитисявiд нужди, пiднятися з колiн. Таку ж iдею ми вже зустрiчали у “Хмарах”I. С. Нечуя-Левицького, захоплюючись образами молодих українськихiнтелiгентiв.
В образi Рафаловича I. Франко змальовує новi, сповненi чистимипрагненнями, сили України, яка почала новий етап суспiльного розвитку.Ми бачимо, як молодий юрист, що мав нацiональну гiднiсть, веде всюдокументацiю лише українською мовою, цiєю ж мовою свого народу вiнвиступає у судi, i хоча багатьом це не подобається, вiн дiє спокiйно,впевнено, без зайвого галасу.
Хай не всього в поставленiй метi Євгенiй досягає, але принаймi йомувдається збурити мертвi води суспiльної рутини. Вiн сколихнув приспанi вселянських масах сили, а найбiльший його успiх – народне вiче i тойрозголос, який воно мало в Галичинi. Не дивно, що самi селяни не вiдразувiрять у щирiсть Рафаловича: їх так часто обдурюва ли, що вони й теперладнi запiдозрити свого захисника в лукавствi чи шахрайствi. Цеускладнює його шлях до мети, вiн ображається, дорiкає селянам за”нерозум” (“Волите бути жебраками i попихачами, нiж панами в своїмселi”), але духом не занепадає. “Треба провести їх через школу життєвоїосвiти, збудити в них громадського духа”, – доходить вiн до висновку iвирiшує поїхати в Буркотин задля тiєї ж “життєвої освiти”, яку незамiнить “книжкова освiта”.
Так поступово вирiшується центральний конфлiкт твору – соцiальний, щополягає у боротьбi двох сил: мiж темним, затурканим селянством, що невмiє себе захистити, i чиновниками, якi постiйно ошукують простий народ.Тому я вбачаю в образi Рафаловича певний символ – обов’язок, що муситьнести задля щастя свого народу український iнтелiгент попри всiрозчарування i труднощi свого шляху.
…Перехреснi стежки бувають рiзними: реальними, символiчними. У життiперехрещуються долi, думки, iнтереси. Буває так, що людськi стежкиперехрещуються задля великих, корисних народовi справ, коли людина доостанку вiддає себе служiнню народовi.
На мою думку, повiсть “Перехреснi стежки” є дуже актуальною для нашогочасу, коли партiйнi лiдери сучасної України красномовно говорять пролюбов до рiдного народу i держави, яка пiд їхнi урочистi промови iобiцянки непомiтно стала однiєю з країн у свiтi з низьким рiвнемжиттєзабезпечення.





Схожі твори: