Головна Головна -> Твори -> Боротьба добра i зла в романi Вiктора Гюго “Собор Паризької Богоматерi”

Боротьба добра i зла в романi Вiктора Гюго “Собор Паризької Богоматерi”



Боротьба добра i зла в романi Вiктора Гюго “Собор Паризької Богоматерi”
Вiктор Гюго – великий французький письменник – прожив довге життя,
протягом якого багато i плiдно працював i залишив велику творчу
спадщину. За 70 рокiв своєї лiтературної дiяльностi вiн створив чимало
поем, вiршiв, драматичних творiв. Гюго – автор вiдомих романiв: “Людина,
яка смiється”, “Трудiвники моря”, “Дев’яносто третiй” тощо.
“Собор Паризької Богоматерi” – один iз найкращих творiв французького
письменника. Письменник змальовує картини життя Францiї кiнця ХV
столiття. Але iсторичнi подiї стають для нього лише приводом для
роздумiв над сучаснiстю.
Роман написано у кiнцi 20-х рокiв ХIХ ст. У цей час Францiя переживає
розчарування в iдеалах Французької буржуазної революцiї, в її наслiдках.
Багато дiячiв культури того часу взагалi розчарувалися в можливостi
прогресу. Гюго звертається до iсторичного перiоду, коли закiнчується
доба Середньовiччя, i людство починає нову епоху – Вiдродження. Його
цiкавить ця змiна свiтогляду людини, i вiн вiдчуває, що в сучаснiй йому
Францiї теж назрiвають значнi свiтогляднi й суспiльнi змiни. У цих
умовах для нього важливо визначити головнi естетичнi цiнностi. Тому теми
добра i зла, прекрасного i потворного гостро поставленi в романi.
Собор Паризької Богоматерi – це не тiльки мiсце, де вiдбуваються подiї
роману. Вiн рiвноправний герой цього твору як i поет П’єр Гренгуар,
Есмеральда, Квазiмодо, Клод Фролло. За христианськими вiруваннями
Богоматiр вiддала свого сина на муки, щоб врятувати людство. Собор на її
честь – це данина її безмежної любовi до людей. У романi вiн втiлює iдею
добра, справедливостi, любовi. Герої роману тiсно пов’язанi iз собором:
для Квазiмодо вiн i дiм, i батькiвщина, i всесвiт. Але подiї, що
зображує Гюго, дуже далекi вiд iдеальних християнсь ких стосункiв. Люди
не знають нi спiвчуття один до одного, нi терпимостi, їхнiми вчинками
керують пристрастi, заради яких вони забувають свiй обов’язок перед
Богом. Архiдиякон Клод Фролло закоханий у циганку Есмеральду, дiвчину,
яка вражає своєю красою. Домагаю чись її кохання, Клод iде на злочин.
Квазiмодо, потворний глухий горбун, виявляється спроможним на прекрасне
кохання. Коли Есмеральда живе в соборi, вона не може звикнути до
потворностi Квазiмодо. Щоб не дратувати дiвчину своїм потворством, вiн
дає їй свисток, звук якого вiн може почути, вiн готовий в будь-яку
хвилину прийти їй на допомогу. Його кохання сильне, пристрасне, заради
нього вiн теж готовий на злочин. Квазiмодо зiштовхує Клода з вежi, свого
благодiйника, єдину людину, до якої вiн був прив’язаний на цьому свiтi,
коли розумiє, що той засудив на смерть Есмеральду. Його кохання
самовiддане, вiн нiчого не вимагає вiд своєї коханої.
Есмеральда уособлює найкращi жiночi риси. Вона не тiльки прекрасна
зовнiшньо, але й обдарована чудовим голосом, в якому звучить її нiжна i
пристрасна душа. Її кохання до молодого капiтана Феба де Шатопер
розкриває її прагнення i здатнiсть до сильних почуттiв. Але цим почуттям
немає мiсця у свiтi, де живе Феб.
Гюго показує, що добро i зло можуть iснувати поруч, що люди не хочуть
бачити прекрасного: нiхто не зрозумiв Квазiмодо i його любовi. А
прекрасне не може виправити злої душi: любов до Есмеральди не робить
Клода кращим духовно.
Добро i зло тiсно поєднанi, та iнколи людинi дуже важко визначити межу
мiж ними. Вони завжди у боротьбi, в якiй гине чимало прекрасного (саме
так читач сприймає смерть Есмеральди). Але Гюго вiрить у переможну силу
добра, в людський прогрес. У фiналi роману вiн знову змальовує собор,
який став нiмим свiдком трагiчних подiй i водночас символом можливостi
повернення людей до вiчних цiнностей.

Боротьба добра i зла в романi Вiктора Гюго “Собор Паризької Богоматерi”
Вiктор Гюго – великий французький письменник – прожив довге життя,протягом якого багато i плiдно працював i залишив велику творчуспадщину. За 70 рокiв своєї лiтературної дiяльностi вiн створив чималопоем, вiршiв, драматичних творiв. Гюго – автор вiдомих романiв: “Людина,яка смiється”, “Трудiвники моря”, “Дев’яносто третiй” тощо.
“Собор Паризької Богоматерi” – один iз найкращих творiв французькогописьменника. Письменник змальовує картини життя Францiї кiнця ХVстолiття. Але iсторичнi подiї стають для нього лише приводом дляроздумiв над сучаснiстю.
Роман написано у кiнцi 20-х рокiв ХIХ ст. У цей час Францiя переживаєрозчарування в iдеалах Французької буржуазної революцiї, в її наслiдках.Багато дiячiв культури того часу взагалi розчарувалися в можливостiпрогресу. Гюго звертається до iсторичного перiоду, коли закiнчуєтьсядоба Середньовiччя, i людство починає нову епоху – Вiдродження. Йогоцiкавить ця змiна свiтогляду людини, i вiн вiдчуває, що в сучаснiй йомуФранцiї теж назрiвають значнi свiтогляднi й суспiльнi змiни. У цихумовах для нього важливо визначити головнi естетичнi цiнностi. Тому темидобра i зла, прекрасного i потворного гостро поставленi в романi.
Собор Паризької Богоматерi – це не тiльки мiсце, де вiдбуваються подiїроману. Вiн рiвноправний герой цього твору як i поет П’єр Гренгуар,Есмеральда, Квазiмодо, Клод Фролло. За христианськими вiруваннямиБогоматiр вiддала свого сина на муки, щоб врятувати людство. Собор на їїчесть – це данина її безмежної любовi до людей. У романi вiн втiлює iдеюдобра, справедливостi, любовi. Герої роману тiсно пов’язанi iз собором:для Квазiмодо вiн i дiм, i батькiвщина, i всесвiт. Але подiї, щозображує Гюго, дуже далекi вiд iдеальних християнсь ких стосункiв. Людине знають нi спiвчуття один до одного, нi терпимостi, їхнiми вчинкамикерують пристрастi, заради яких вони забувають свiй обов’язок передБогом. Архiдиякон Клод Фролло закоханий у циганку Есмеральду, дiвчину,яка вражає своєю красою. Домагаю чись її кохання, Клод iде на злочин.
Квазiмодо, потворний глухий горбун, виявляється спроможним на прекраснекохання. Коли Есмеральда живе в соборi, вона не може звикнути допотворностi Квазiмодо. Щоб не дратувати дiвчину своїм потворством, вiндає їй свисток, звук якого вiн може почути, вiн готовий в будь-якухвилину прийти їй на допомогу. Його кохання сильне, пристрасне, зарадинього вiн теж готовий на злочин. Квазiмодо зiштовхує Клода з вежi, свогоблагодiйника, єдину людину, до якої вiн був прив’язаний на цьому свiтi,коли розумiє, що той засудив на смерть Есмеральду. Його коханнясамовiддане, вiн нiчого не вимагає вiд своєї коханої.
Есмеральда уособлює найкращi жiночi риси. Вона не тiльки прекрасназовнiшньо, але й обдарована чудовим голосом, в якому звучить її нiжна iпристрасна душа. Її кохання до молодого капiтана Феба де Шатоперрозкриває її прагнення i здатнiсть до сильних почуттiв. Але цим почуттямнемає мiсця у свiтi, де живе Феб.
Гюго показує, що добро i зло можуть iснувати поруч, що люди не хочутьбачити прекрасного: нiхто не зрозумiв Квазiмодо i його любовi. Апрекрасне не може виправити злої душi: любов до Есмеральди не робитьКлода кращим духовно.
Добро i зло тiсно поєднанi, та iнколи людинi дуже важко визначити межумiж ними. Вони завжди у боротьбi, в якiй гине чимало прекрасного (саметак читач сприймає смерть Есмеральди). Але Гюго вiрить у переможну силудобра, в людський прогрес. У фiналi роману вiн знову змальовує собор,який став нiмим свiдком трагiчних подiй i водночас символом можливостiповернення людей до вiчних цiнностей.


Загрузка...



Схожі твори: