Головна Головна -> Твори -> Відображення життя селян-кріпаків у творі І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»

Відображення життя селян-кріпаків у творі І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»



Майже півстоліття тривала літературна діяльність І. Нечуя-Левицького — одного з найкращих українських письменників. За цей час він написав близько шістдесяти художніх творів, у яких змалював життя різних верств українського населення: селян, міщан, заробітчан, інтелігенції, попів, ченців та інших.

Найкращими творами І. Нечуя-Левицького заслужено вважаються ті, у яких він показав життя українського селянства за часів кріпацтва. «Одне лиш знаю: біль за людей завжди тяжко мене палив», — писав І. Нечуй-Левицький.

Одним із найбільших творчих досягнень письменника є його повість «Микола Джеря», написана у 1878 році. Починається повість чудовим описом природи, де замальовуються річка Роставиця і село Вербівка. Далі разом із письменником ми простуємо стежкою і потрапляємо у село. Звичайне українське село за часів кріпаччини. Тут ми зустрічаємось із головним героєм повісті — кріпаком-бунтарем Миколою, перед нами проходять образи батька та матері героя, його дружини Нимидори, односельчан.

Тяжкими, нестерпними були умови життя селян-кріпаків. З ранку до вечора змушені вони були працювати на пана. Селяни відробляли три дні панщини, потім так звані згінні дні, шарварок. Людське жито стояло й осипалося — його ніколи було жати, — а селян все гнали й гнали на панщину. Жінкам з літа до осені також давали відгодовувати панських каченят, яких вони змушені були годувати за свій кошт. А в довгі зимові вечори дівчата та жінки повинні були прясти панові прядиво. Все це селяни мусили робити й слухати пана. А за найменшу непокору били, як це сталося з Миколою та його батьком. Батько Миколи — Петро Джеря — усе життя покірно робив на пана, але це не врятувало його від панських канчуків. Виснажений непосильною працею, Джеря передчасно помирає. «Вся його сила пішла на чужу користь, на чужу кишеню, — на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки».

Не кращим було життя і в молодшого покоління — Миколи й Нимидори. За свою правду Миколі неодноразово доводилося відчувати на своїй спині панські канчуки. Не минула цього й Нимидора, яка на третій день після пологів встала з ліжка, але не пішла на панщину, за що її й ударив осавула нагайкою по спині. Микола часто замислювався над тим, чому існує така несправедливість. «Він усе думав, нащо Бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби».

Пан Бжозовський, осавула, гуменний — все це жорстокі експлуататори, які прагнуть скористатися з праці людей.

Доведений до відчаю панськими знущаннями, погрозою віддати його в солдати, Микола вирішує разом зі своїми товаришами тікати на сахарні, шукаючи собі більш щасливої долі.

Отже, змальовуючи в повісті Життя народу за часів кріпацтва, письменник проводить думку, що люди не могли примиритися з кріпаччиною, боролися проти гнобителів.


Загрузка...



Схожі твори: