Головна Головна -> Твори -> Жіночі образи у творах Ф. М. Достоєвського

Жіночі образи у творах Ф. М. Достоєвського



Цей блог
Цей блог

29 травня 2010 р.
Жіночі образи у творах Ф. М. Достоєвського
Ярлыки: Без рубрики

В романах Достоєвського ми бачимо безліч жінок. Жінки ці – різні. З “Бідних людей” починається у творчості Достоєвського тема долі жінки. Найчастіше незабезпеченої матеріально, а тому беззахисною. Багато жінок Достоєвського принижені (Олександра Михайлівна, у якої жила Неточка Незванова, мати Неточка). І самі жінки не завжди чуйні по відношенню до інших: кілька егоїстична Варя, несвідомо егоїстична й героїня “Білих ночей”, є і просто хижі, злі, безсердечні жінки (княгиня з “Неточка Незвановой”). Він їх не приземлялися і не ідеалізує. Одних тільки жінок у Достоєвського немає – щасливих. Але немає й щасливих чоловіків. Немає і щасливих сімей. Твори Достоєвського оголюють важке життя всіх тих, хто чесний, добрий, серцевих.

У творах Достоєвського всі жінки діляться на дві групи: жінки розрахунку і жінки почуття. В “Злочині і карі” перед нами ціла галерея російських жінок: повія Соня, убиті життям Катерина Іванівна та Олена Іванівна, вбита сокирою Лисавета Іванівна.

Образ Соні має дві трактування: традиційну і нову, дану В. Я. Кірпотіним. Згідно з першою, в героїні втілені християнські ідеї, по другій – вона носителька народної моральності. У Соні втілений народний характеру в його нерозвиненою “дитячої” стадії, причому шлях страждань змушує її еволюціонувати за традиційною схемою релігійної – у бік юродивий – недарма вона настільки часто зіставляється з Лізавету.

Соня, яка у своїй недовгій життя вже перенесла всі мислимі і немислимі страждання і приниження, зуміла зберегти моральну чистоту незамутненим розуму і серця. Недарма Раскольников кланяється Соні, кажучи, що кланяється всього людського горя і страждання. Її образ увібрав в себе всю світову несправедливість, світову скорботу. Сонечка виступає від імені всіх “принижених і ображених”. Саме така дівчина, з такою життєвою історією, з таким розумінням світу була обрана Достоєвським для порятунку і очищення Раскольникова.

Її внутрішній духовний стрижень, що допомагає зберегти моральну красу, безмежна віра в добро і в Бога вражають Раскольникова і примушують його вперше задуматися над моральної стороною його думок і дій.

Але поряд зі своєю рятівною місією Соня є ще й “покаранням” бунтареві, постійно нагадуючи йому всім своїм існуванням про скоєне. “Та невже ж людина – воша?!” – Ці слова Мармеладової заронили перші насіння сумніви в Раскольникова. Саме Соня, що містила в собі, на думку письменника, християнський ідеал добра, могла вистояти і перемогти в протиборстві з антилюдською ідеєю Родіона. Вона всім серцем боролася за порятунок його душі. Навіть коли спочатку на засланні Раскольников уникав її, Соня залишалася вірною своєму обов’язку, свою віру в очищення через страждання. Віра в Бога була її єдиною опорою; можливо, що в цьому образі втілилися духовні шукання самого Достоєвського.

Таким чином, у романі “Злочин і кара” автор відводить одне з головних місць образу Сонечки Мармеладової, який втілює в себе як світову скорботу, так і божественну, непохитну віру в силу добра. Достоєвський від імені “вічної Сонечки” проповідує ідеї добра і співчуття, складові непорушні основи людського буття.

В “Ідіоті” жінкою розрахунку є Варя Іволга-ну. Але основну увагу тут приділено двом жінкам: Аглаї і Настасія Пилипівна. У них є щось спільне, і в той же час вони відрізняються один від одного. Мишкін вважає, що Аглая хороша “надзвичайно”, “майже як Настасія Пилипівна, хоча обличчя зовсім інше”. При загальному – прекрасні, у кожної своє обличчя. Аглая гарна, розумна, горда, мало уваги звертає на думку оточуючих, незадоволена укладом життя в своїй родині. Настасья Пилипівна – інша. Звичайно, це теж неспокійна, метає жінка. Але в її метаннях переважає покірність долі, яка до неї несправедлива. Героїня слідом за іншими переконала себе в тому, що вона занепалих, низька жінка. Перебуваючи в полоні розхожою моралі, вона навіть називає себе вуличної, хоче здаватися гірше, ніж є, веде себе ексцентрично. Настасья Пилипівна – жінка почуття. Але вона вже не здатна любити. Почуття в ній перегоріли, і любить вона “один свій ганьба”. Настасія Пилипівна володіє красою, за допомогою якої можна “світ перевернути”. Почувши про це, вона говорить: “Але я відмовилася від світу”. Могла б, але не хоче. Навколо неї йде “гармидер” у будинках Іволгін, Єпанчин, Троцького, її переслідує Рогожин, який змагається з князем Мишкіним. Але з неї вистачить. Вона знає ціну цього світу і тому відмовляється від нього. Бо в світі їй зустрічаються люди або вище, або нижче її. І з тими і з іншими вона бути не хоче. Перших вона, за її розуміння, негідна, а другі негідні її. Вона відмовляється від Мишкіна і їде з Рогожиним. Це ще не підсумок. Вона буде метатися між Мишкіним і Рогожиним, поки не загине під ножем останнього. Світу її краса не перевернула. “Світ занапастив красу”.

Софія Андріївна Долгорукова, цивільна дружина Версилова, мати “підлітка”, – високо позитивний жіночий образ, створений Достоєвським. Основна якість її характеру – жіночна лагідність і тому “незахищеність” проти вимог, що пред’являються до неї. У сім’ї вона всі сили свої віддає турботам про чоловіка, Версилова, і про дітей. Їй і на думку не спадає захищати себе від вимогливості чоловіка і дітей, від несправедливості їх, невдячного неуваги до її турботам про їх зручності. Досконале забуття себе властиво їй. На противагу гордим, самолюбні і мстивим Настасія Пилипівна, Грушеньки, Катерині Іванівні, Аглаї Софія Андріївна – втілене смирення. Версілов говорить, що їй властиві “смирення, безмовність” і навіть “приниженість”, маючи на увазі походження Софії Андріївни з простого народу.

Що ж було для Софії Андріївни святинею, за яку вона готова була б терпіти й мучитися? Святим билодля неї те вища, що визнає святим Церква, – без уміння висловити церковну віру в судженнях, але маючи її у своїй душі, цілісно втілену в образі Христа. Свої переконання вона виражає, як це властиво простому народові, в коротких конкретних заявах.

Тверда віра у всеосяжну Божу любов та у Провидіння, завдяки якому немає безглуздих випадковостей у житті, – ось джерело сили Софії Андріївни. Сила її – не ставрогінское горде самоствердження, а безкорислива незмінна прихильність до того, що дійсно цінно. Тому її очі, “досить великі і відкриті, сяяли завжди тихим і спокійним світлом”; вираз обличчя “було б навіть веселе, якщо б вона не тривожилась часто”. Особа дуже привабливо. У житті Софії Андріївни, настільки близькою до святості, була тяжка вина: через півроку після весілля з Макаром Івановичем Долгоруким вона захопилася Версилова, віддалася йому і стала його цивільною дружиною. Вина завжди залишається виною, але, засуджуючи її, треба враховувати пом’якшувальні обставини. Виходячи заміж вісімнадцятирічної дівчиною, вона не знала, що таке любов, виконуючи заповіт свого батька, і йшла під вінець так спокійно, що Тетяна Павлівна “назвала її тоді рибою”.

У житті кожен з нас зустрічається зі святими людьми, скромне подвижництво яких непомітно сторонньому погляду і не цінується нами в достатній мірі, а проте без них скріпи між людьми розпалися б і життя стало б нестерпним. Софія Андріївна належить саме до таких неканонізованних святих. На прикладі Софії Андріївни Долгорукової ми з’ясували, якою була жінка почуття у Достоєвського.

В “Бісах” виведено образ готовою до самопожертви Даші Шатова, а також гордої, але кілька холодної Лізи Тушино. Нового, по суті, в цих образах немає. Подібне вже було. Не є новим і образ Марії Лебядкіной. Тиха, ласкава мрійниця, напів-чи зовсім схиблена жінка. Нове в іншому. Достоєвський вперше з такою повнотою вивів тут образ антіженщіни. Ось прибуває із заходу Майї Шатова. Вона вміє жонглювати словами із словника заперечують, але забула, що перша роль жінки – бути матір’ю. Характерний наступний штрих. Перед пологами Маг1е говорить Шатова: “Почалося”. Не зрозумівши, той уточнює: “Що почалося?” Відповідь Мапе: “А звідки я знаю? Я хіба тут знаю що-небудь? “Жінка знає те, чого їй можна було і не знати, і не знає того, чого не знати їй просто не можна. Вона забула свою справу і робить чуже. Перед пологами, при великій таємниці появи нового істоти ця жінка кричить: “О, будь прокляте все заздалегідь!”.

Інша антіженщіна – не породілля, а повитуха, Аріна Віргінська. Для неї народження людини є подальший розвиток організму. У Віргінські, однак, не зовсім померло жіноче. Так, після року життя з чоловіком вона віддається капітану Лебядкіну. Жіноча перемогло? Ні. Віддалася десь із-за принципу, вичитані з книжок. Ось як про неї, дружині Віргінського, говорить оповідач: дружина його, та й усі дами, були найостанніших переконань, але все це виходило у них дещо грубувато, саме тут була “ідея, що потрапила на вулицю”, як висловився колись Степан Трохимович по-іншому приводу. Вони всі брали книжок і, по-перше навіть слуху зі столичних прогресивних куточків наших, готові були викинути за вікно все, що завгодно, лише б тільки радили викидати. Ось і тут, при пологах Маг1е, ця антіженщіна, мабуть, засвоївши з книжки, що дітей має виховувати хто завгодно, тільки не мати, каже до неї: “Та й дитину хоч завтра ж вам відправлю до притулку, а потім в село на виховання, там і справа з кінцем. А там ви одужуйте, беріться за розумний працю “.

Це були жінки, які різко протиставлялися Софії Андріївні і Сонечці Мармеладової.

Усі жінки Достоєвського чимось схожі один на одного. Але в кожному наступному творі Достоєвський доповнює новими рисами вже відомі нам образи.


Загрузка...



Схожі твори: