Головна Головна -> Твори -> Тема війни в сучасній літературі (по творчості В. Бикова)

Тема війни в сучасній літературі (по творчості В. Бикова)



Люди теплі, живі

Йшли на дно, на дно, на дно …

О. Твардовський

Мені подобається, як пише про війну Василь Биков. У його творах мало батальних сцен, ефектних історичних подій, але зате йому вдається з приголомшливою глибиною передати відчуття рядового солдата на великій війні. На прикладі найбільш стратегічно незначних ситуацій автор дає відповіді на складні питання війни. На відміну від таких наших письменників, як Стаднюк, Бондарєв, Бакланов, Ананьїв, які ставлять в основу своїх творів масштабні битви і герої яких майже всі з командного складу армії, Василь Биков будує сюжети тільки на драматичних моментах війни місцевого, як кажуть, значення за участю простих солдатів. Крок за кроком аналізуючи мотиви поведінки солдатів в екстремальних ситуаціях, письменник докопується до глибин психологічних станів і переживань своїх героїв. Це якість прози Бикова відрізняє і його ранні роботи: “Третя ракета”, “Альпійська балада”, “Пастка”, “Мертвим не боляче” та інші.

У кожній новій повісті письменник ставить своїх героїв у ще більш складні ситуації. Об’єднує героїв лише те, що їхні дії не можна оцінювати однозначно. Наприклад, в “Альпійська балада” Биков описує втечу російського солдата з фашистського полону разом з італійкою Джулією. Тут автор захоплюється описом зовнішніх подій: втеча, погоня, любов, смерть героя і т. д. Але вже сюжет повісті “Сотников” психологічно закручений так, що критики збилися з пантелику в оцінці поведінки героїв Бикова. А подій у повісті майже ніяких немає. Критикам було від чого розгубитися: головний герой – зрадник?! На мій погляд, автор свідомо йде на розмивання граней образу цього персонажа. Він не дає читачеві можливості однозначно поглянути на того чи іншого свого героя.

Сюжет повісті є простою: два партизана Сотников і Рибак відправляються в село на завдання – добути вівцю для прожитку загону. До цього герої майже не знали один одного, хоча встигли повоювати і навіть виручили один одного в одному бою. Сотников не зовсім здоровий і цілком міг би ухилитися від загалом дріб’язкового завдання, але він відчуває себе недостатньо своїм серед партизанів і тому все ж таки викликається йти. Цим він ніби хоче показати бойовим товаришам, що не цурається “брудної роботи”. Два партизана по-різному реагують на майбутню небезпеку, і читачеві здається, що сильний і кмітливий Рибак більш підготовлений до скоєння відважного вчинку, ніж кволий і хворий Сотников. Але якщо Рибак, який усе своє життя “примудрявся знайти якийсь вихід”, внутрішньо вже готовий до того, щоб здійснити зраду, то Сотников до останнього подиху залишається вірним обов’язку людини і громадянина: “Що ж, треба було зібрати в собі останні сили, щоб з гідністю зустріти смерть … Інакше навіщо тоді життя? Занадто нелегко дістається вона людині, щоб безтурботно ставитися до її завершення “.

У повісті Бикова кожен зайняв своє місце в ряді жертв війни. Все, крім Рибака, пройшли свій смертний шлях до кінця. Рибак став на шлях зради тільки в ім’я порятунку власного життя.

Але характери проявляються повільно. Рибак по суті хлопець життєлюбний і не позбавлений позитивних людських якостей. Він, наприклад, ділиться з товаришем залишками пареної ріпи, віддає Сотникову рушник, щоб той закрутив їм горло. Він пропонує хворому Сотникову повернутися до загону, і, нарешті, коли під час зіткнення з поліцаями йому майже вдається втекти, він все-таки повертається назад, зрозумівши, що Сотников своєї стріляниною прикриває його відхід.

Ситуація змінюється після їх арешту. Рибак до останньої хвилини не вірить, що з цієї западні неможливо вирватися. Він вирішує потягнути час, повідомляючи на допиті тільки те, що німцям вже відомо про партизанський загін. Але Рибак занадто простий для такої складної гри з ворогом, і, сам того не бажаючи, він проговорюється, потрапивши в майстерно розставлені пастки. З цього моменту починається його моральне падіння. Він зрозумів остаточно, що залишитися в живих він зможе, тільки зрадивши товаришів по зброї. Для Рибака процес переходу в інше психологічний стан проходить швидко і без мук, так як він вже був внутрішньо до цього розташований. Рибак, як кожен зрадник, починає жити за особливим психологічним законам, що виключає все добре й світле, що було до цього моменту в людській душі. У кінці повісті він стає катом свого колишнього товариша.

Сотников, на відміну від Рибака, відразу усвідомив безвихідність ситуації, але в останні хвилини життя він несподівано втратив свою впевненість у праві вимагати від інших того ж, що і від себе. Рибак став для нього не сволотою, а просто старшиною, який як громадянин і людина не добрав чогось. Сотников не шукав співчуття в очах присутніх при скарбниці людей. Він не хотів, щоб про нього погано подумали, і розлютився тільки на виконував обов’язки ката Рибака. Рибак вибачився: “Прости, брат”. Сотников кинув йому в обличчя лише фразу: “Іди ти до біса!”

У чому глибина творчості письменника Бикова? У тому, що він і зраднику Рибаку залишив можливість іншого шляху навіть після такого тяжкого злочину. Це і продовження боротьби з ворогом, і сповідальні визнання у своєму зраді. Письменник залишив своєму героєві можливість покаяння, можливість, яку частіше дає людині Бог, а не людина. Письменник, по-моєму, припускав, що й цю провину можна спокутувати. Папа Римський вручив В. Бикову за повість “Сотников” спеціальний приз католицької церкви. Цей факт говорить про те, що в цьому творі вбачається загальнолюдське моральне начало.

Творчість В. Бикова трагічно за своїм звучанням, як трагічна сама війна, яка забрала десятки мільйонів людських життів. Але письменник розповідає про людей сильних духом, здатних піднятися над обставинами і самою смертю. І сьогодні, я вважаю, неможливо давати оцінку подіям війни, тих страшних років, не беручи до уваги поглядів на цю тему письменника В. Бикова.





Схожі твори: