Головна Головна -> Твори -> Особливості авторських прийомів у казках М. Е. Салтикова-Щедріна “Премудрий піскар” і “Дикий поміщик”

Особливості авторських прийомів у казках М. Е. Салтикова-Щедріна “Премудрий піскар” і “Дикий поміщик”



М. Є. Салтиков-Щедрін – великий російський сатирик, революціонер-демократ, соратник Чернишевського і Некрасова. Своїм зброєю проти суспільного зла і соціальної несправедливості він обрав сатиру, продовживши й розвинувши в нових історичних умовах традиції Фонвізіна і Гоголя.

Різні сторони російської дійсності піддає сатирик осуду і осміянню: в “Історії одного міста” – це викриття тупий і самовдоволеною адміністрації, аж до самих самодержців; в “Пани Головльови” – сатиричний зображення “дворянських гнізд”,, що породжують хижацтво і пустомисліе, егоїзм і зрада; в нарисах – розкриття паразитичної суті чиновницького апарату, нелюдяності героїв “грошового мішка”, засудження лестощів, лицемірства, підлості.

Особливе місце в творчості Салтикова-Щедріна займають казки з їх алегоричними образами, в яких автор зумів сказати про російською суспільстві шістдесятих-восьми-десятих років дев’ятнадцятого століття більше, ніж історики тих років.

Чернишевський стверджував: “Ні в кого з попередніх Щедріну письменників картини нашого побуту не малювалися фарбами більш похмурими. Ніхто не карав наших власних виразки з більшою нещадністю “.

Салтиков-Щедрін пише “казки” “для дітей неабиякого віку”, тобто для дорослого читача, якому треба відкрити очі на життя. Казка в простоті своїй форми доступна будь-кому, навіть недосвідченому читачеві, і тому особливо небезпечна для “верхів”. Недарма цензор Лебедєв доносив: “Намір р. С. видати деякі свої казки окремими брошурами більш ніж дивно. Те, що п. С. називає • казками, зовсім не відповідає своїй назві; його казки – це та ж сатира, і сатира їдка, тенденційна, більш-менш спрямована проти громадського і політичного нашого пристрою “.

Основна проблема казок – взаємини експлуататорів і експлуатованих. У казках дана сатира на царську Росію: на чиновництво, на бюрократів, на поміщиків. Перед читачем проходять образи правителів Росії (“Ведмідь на воєводстві”, “Орел-меценат”), комунікації та ін (“Дикий поміщик”, “Як один мужик двох генералів прогодував”), обивателів (“Премудрий піскар”, “В’ялена вобла” та інші).

Казка “Дикий поміщик” спрямована проти всього суспільного ладу, заснованого на експлуатації, і антинародного за своєю сутністю. Зберігаючи дух і стиль народної казки, сатирик говорить про реальні події сучасного йому життя. Хоча дія відбувається в “деякому царстві, деякій державі”, на сторінках казки зображений цілком конкретний образ російського поміщика. Весь сенс його існування зводиться до того, щоб “поніжити своє тіло біле, пухке, розсипчасте”. Він живе за рахунок

своїх мужиків, але ненавидить їх, боїться, не виносить їх “холопи духу”. Себе він вважає істинним представником Російської держави, опорою його, пишається тим, що він потомствений російський дворянин, князь Урус-Кучума-Кільдібаев. Він радіє, коли якимсь вихором полови забрало невідомо куди всіх мужиків, і повітря стало в його володіннях чистий-пречистий. Але зникли мужики, і настав голод такий, що в місті “… на базарі ні шматка м’яса, ні фунта хліба купити не можна”. А сам поміщик зовсім здичавів: “Весь він, з голови до ніг, обріс волоссям … а ноги в нього стали, як залізні. Сякатися вже він давно перестав, ходив ж все більше рачки. Втратив навіть здатність вимовляти членороздільний звуки … “. Щоб не померти з голоду, коли був з’їдений останній пряник, російський дворянин став полювати: помітить зайця – “немов стріла скоче з дерева, вчепиться в свою здобич, розірве його нігтями, та так з усіма нутрощами, навіть зі шкурою, з’їсть”. Здичавіння поміщика свідчить про те, що без допомоги “мужика” йому не прожити. Адже недарма, як тільки “рій мужиків” відловили і посадили на місце, “запахло в тому повіті половою і овчиною; на базарі з’явилися борошно і м’ясо, і живність всяка, а податей в один день надійшло стільки, що скарбник, побачивши таку купу грошей , тільки сплеснув руками від здивування … ”

Якщо ми зіставимо відомі народні казки про пана й мужика з казками Салтикова-Щедріна, наприклад з “Диким поміщиком”, то побачимо, що образ поміщика в щедрінських казках дуже близький до народних казок. Але щедрінські мужики відрізняються від казкових. У народних казках мужик кмітливий, спритний, меткий, перемагає дурного пана. А в “Дикому поміщика” виникає збірний образ трудівників, годувальників країни і в той же час мучеників-страждальців, звучить їх “слізна молитва сирітська”: “Господи, легше нам прірву і з дітьми малими, ніж все життя так маятися!” Так, видозмінюючи народну казку, письменник засуджує довготерпіння народне, і казки його звучать як заклик піднятися на боротьбу, відмовитися від рабської світогляду.

Багато казки Салтикова-Щедріна присвячені викриттю обивательщини. Одна з найбільш гострих – “Премудрий піскар”. Пічкур був “помірним і ліберальним”. Татонько навчив його “мудрості життя”: ні в що не втручатися, берегти себе. Тепер сидить все життя в своїй норі і тремтить, як би не потрапити в вуха чи не опинитися в пащі щуки. Прожив він так більше ста років і всі тремтів, а коли прийшов час помирати, то і вмираючи – тремтів. І виявилося, що нічого хорошого він у житті не зробив, і ніхто не пам’ятає його й не знає.

Політична спрямованість сатири Салтикова-Щедріна зажадала нових художніх форм. Щоб обійти цензурні перешкоди, сатирик повинен був звернутися до іносказання, натяків, до “езопової мови”. Так, у казці “Дикий поміщик”, оповідаючи про події “в деякому царстві, в деякому державі”, автор називає газету “Звістка”, згадує актора Садовського, і читач відразу впізнає Росію середини XIX століття. А в “Премудрий піскар” виведено образ дрібної, жалюгідною рибки, безпорадною і боягузливою. Вона як не можна краще характеризує тремтячого обивателя. Щедрін приписує рибі людські властивості і разом з тим показує, що і людині можуть бути притаманні “риб’ячі” риси. Сенс цієї алегорії розкривається в словах автора: “Неправильно вважають ті, хто думають, що лише ті піскар можуть вважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норі і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше даремні піскар “.

Салтиков-Щедрін до кінця свого життя залишився вірним ідеям своїх друзів по духу: Чернишевського, Добролюбова, Некрасова. Значення творчості М. Є. Салтикова-Щедріна тим більше велика, що в роки важкої реакції він майже на самоті продовжував прогресивні ідейні традиції шістдесятих років.





Схожі твори: