Головна Головна -> Твори -> Деревця-мандрівнини. Твір у публіцистичному стилі

Деревця-мандрівнини. Твір у публіцистичному стилі



До нас на Великдень приїздив погостювати мій двоюрідний брат Сергій и Радісно поблискуючи очами, він розповів, що їхній клас взяв участь у незвичнім суботнику: разом з мешканцями села хлопці саджали дерева.           

–        Ну і що в цьому особливого? – запитав я. – Ми теж біля школи саджЛ дерева. Правда, це було минулого року.

–        Але смереки і модрини, які ми саджали, незвичайні, – сказав брат.

–        Г у чому їхня незвичайність?

–        Ці деревця прибули до нас здалеку – з Львівської області.

Як пояснив мені Сергійко, Валківський район Харківської області, де знахИ диться його село, ось уже понад десять років дружить із Сколевськйм райошЯ Львівської області. Знатні хлібороби двох районів регулярно зустрічаються щШ Харківській, то у Львівській області, обмінюються досвідом. У Валківський раї йон приїздили колективи художньої самодіяльності, з відповідним візитом їздили до львів’ян слобожанські актори. Цього разу два райони вирішили прокласти між собою «зелений міст» дружби. Якщо у Харківську область були надіслані смереки і модрини, то Валківське лісництво відправило у Сколівський район| вербові і кленові саджанці.

З розповіді брата я зрозумів, що садіння дерев перетворилося на справжня свято. Сергійко продовжував розповідати:

–        Учителька, тримаючи саджанець, запитала нас, хто знає, як по-українськи називається ялинка. Діти хором відповіли. І тоді вчителька сказала: «Скільки краси і поезії в цьому слові. Недарма смерека оспівана поетами». А я дивився на молоденькі ялинки, які вже зайняли своє місце уздовж дороги до школи. Ції деревця були пухнастими, їхнє темно-зелене вбрання так і притягувало поглядЛ Я провів рукою по смерековій лапі, і вона мене не вколола! Я неначе обмінявся з деревцем потиском рук.

–        Чудово! – захоплено прошепотів я.

–        Ми ще не закінчили роботу, – продовжував Сергійко, – як почав накрапати дощик. Але хлопці і не подумали йти в укриття або відкласти почату спра-І ву. А потім раптово вийшло сонце, і безліч дощинок засяяли усіма кольорами веселки на зелені голок.

–        Уявляю, як це красиво! – вигукнув я.

–        Приїжджай до нас улітку на канікули,- все побачиш на власні очі, – запросив мене Сергійко.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: