Головна Головна -> Твори -> Філософія історії в романі Л. М. Толстого «Війна і мир» 1

Філософія історії в романі Л. М. Толстого «Війна і мир» 1



Твір Л. М. Толстого “Війна і мир” було задумано як розповідь про життя деяких вигаданих героїв з вищого світу, але поступово воно перетворювалося на епопею, що включає не лише описи реальних подій на-Чала XIX століття, а й цілі розділи, завдання яких – донести до читача філософські погляди автора. Звертаючись до зображення історії, Толстой був змушений знайомитися з різноманітними матеріалами по що цікавить його епохи. Позиція жодного з сучасних письменникові учених не могла задовольнити людини, що бажав у всьому “дійти до кореня”. У автора “Війни і миру” поступово складається своя концепція історичного розвитку, яку було необхідно викласти, щоб відкрити людям “нову істину”, зробити ясніше логіку роману.

Однією з перших проблем, з якою зіткнувся письменник, стала оцінка ролі особистості та мас в історії. І якщо на початку створення “Війни і миру” основна увага приділялася окремим героям, то згідно з вивчення війни 12-го року Толстой все більше переконувався у визначальній ролі народу. У другій частині епілогу основна думка, якої пройняте все оповідання, була сформульована так: “… чим безпосередньо люди беруть участь у вчиненні дії, тим менше вони можуть наказувати і тим їх більше число … чим менше то пряма участь, яке люди приймають в самому дії, тим вони більше наказують і тим число їх менше … “Ідея про те, що дії мас визначають історію, знаходить підтвердження в багатьох епізодах роману. Так, перемогу в битві Шенграбенском російським військам приносять аж ніяк не вдалі розпорядження князя Багратіона, який “… тільки намагався робити вигляд, що все, що робилося за потребою, випадковості і волі приватних начальників … робилося … згідно з його намірами”, а дії “маленького “капітана Тушина, а також усвідомлення всіма необхідності цього бою для порятунку армії. Тоді ж, коли рядовий солдат не бачив цілі битви, як це було при Аустерліці, на несприятливий результат не могло вплинути ні знання німецьким командуванням місцевості, ні продумана диспозиція, ні присутність імператорів. Особливо добре видно визначальне значення духу війська в битві Бородінському, коли російські змогли довести свою моральну перевагу над ворогом, незважаючи на інтриги в штабі Кутузова і незручність позиції.

На думку Толстогр, завдання особистості полягає в тому, щоб не заважати природному ходу історії, “ройовий” життя народу. Це розуміє Багратіон, і доказом може служити його поведінку під час Шенграбенского битви, це знає Кутузов, відчуває момент, коли необхідно дати грандіозний бій, що дозволяє собі прийняти рішення про залишення Москви, що бачить сенс тільки у війні визвольної. Про головнокомандуючого російської армії вірно скаже князь Андрій: “У нього не буде нічого свого”. Але висловлювання Толстого про споглядальності полководця не слід розуміти як визнання його безпечності. Кутузову належить ідея вдалого маневру в 1805 році, він же “вигадував всі можливі випадковості” в 1812 році. Головна відмінність “ясновельможного” від Наполеона не в бездіяльності російського командувача, а в усвідомлень старим того, що його накази не є визначальними для ходу історії.

Схиляння перед “ройовий” життям народу, заперечення значення особистості змушує Толстого свою улюблену героїню, Наташу, наділити початкової близькістю до народу, кращих героїв, таких, як П’єр та Андрій, крок за кроком вести до зближення з ним. І хоча ніхто з персонажів не втратить своєї індивідуальності, одним з найважливіших критеріїв в оцінці людей для письменника буде їхня спорідненість з патріархальним селянством, розуміння природного плину життя.

Говорячи про позицію Толстого з приводу ролі особистості в історії, ми неминуче приходимо до опису протиріч в концепції автора “Війни і миру”.

З одного боку, один з основоположних тез – “людина свідомо живе сам для себе, але служить несвідомим знаряддям для досягнення історичних, суспільних цілей”. На думку Толстого, природно те, що “більша частина людей того часу не звертала ніякої уваги на загальний хід справ, а керувалася тільки особистими інтересами сьогодення”. З іншого боку, всі герої роману розділені на дві групи. До першої з них належать всі ті, кому небайдужа доля Батьківщини, чиє життя перевертається під час війни 1812 року, чий “особистий інтерес” безпосередньо пов’язаний з “загальним ходом справ”. Це старий князь Болконський, що збирає ополчення, що готується до захисту Лисих Гір від французів, Ростові, що віддають свої підводи під поранених, Петя, Микола, Андрій, П’єр, хто бачить мету свого життя в участі у Вітчизняній війні.

До другої половини відносяться ті, чиє життя не змінюється з початком війни, ніяк від неї не залежить. Це псевдопатріоти із петербурзького салону А. П. Шерер і відвідувачі долма Елен, що симпатизують Наполеону і французам, Берг, заклопотаний купівлею шіфоньеркі під час залишення жителями Москви, Борис, який цікавиться тільки підвищенням по службі. Всі вони засуджуються автором саме за байдужість до спільної справи. Ідеальною ж особистістю стає Кутузов, який розуміє глибокий сенс того, що відбувається.

Продовжуючи міркувати про філософію історії в романі і про бачення Толстим взаємин особистості і мас, ми виходимо за рамки власне історичної концепції і змушені звернутися до космогонії автора “Війни і миру”. Щоб краще зрозуміти позицію письменника, треба згадати образи “водяного глобуса” і “ідеальної краплі” – Платона Каратаєва, в якому взагалі не було нічого особистого. Це розширює наше уявлення про те місце у світі, яке Толстой відводив окремій людині, але трохи додасть до розуміння поглядів творця роману на історію.

Не тільки проблема ролі особистості піднімається в “Війні і світі”. У епопеї важливе місце відводиться міркувань про загальний характер розвитку життя. Говорячи про цю частину історико-філософських відступів роману, часто вживають термін “фаталізм”. Існує і традиційна помилка: багато хто вважає, що Толстой схильний розглядати все, що відбувається як неминуче і підпорядковане волі Бога. Насправді це лише одна з точок зору, з якими сперечається письменник, точно так само, як полемізує з гегелівський до-історизмом – вченням про історичну необхідність, яке прокладає собі шлях через масу випадковостей. Концепція, запропонована читачеві, полягає в наступному: розвиток життя підпорядковане певним законам. Від слідування їм немає ніяких відхилень, бо, по Толстому, навіть один виняток знищує правило. Закони історії поки недоступні людям, тому виникає поняття долі, фатуму, яке замінює собою всю сукупність непізнаних причин.

Доводячи свої погляди, які стосуються розвитку суспільства, Толстой знову звертається до окремої особистості. Письменник визначає співвідношення свободи і необхідності в житті кожного, робить висновок про ілюзорність першої і лише потім говорить про визначальний значенні закономірності в глобальному масштабі. Такий шлях від приватного до загального у міркуваннях Толстого – найкращий приклад пильної уваги письменника до людини. Автор “Війни і миру” вважав, що і предметом історії швидше повинен бути один день з чиєї-небудь життя, ніж цілі епохи.

Від необхідності, визначальною життя, Толстой не робить переходу до можливості безвідповідальності й інертності. Навпаки, герой епопеї зобов’язаний діяти і погоджувати свої вчинки з моральними нормами, які є абсолютним мірилом всього, що відбувається, в тому числі діяльності історичних осіб; таких спочатку аморальних подій, як війни. На доказ хочеться згадати негативну оцінку автором Наполеона, думаючого про велич, але забуває “про добро, простоті й правді”. Великий імператор уподібнюється в романі дитині, смикає за шворки, прив’язані всередині карети, і думаємо, що він править. Негативно ставиться Толстой і до всіх зображуваним війнам, крім благородної визвольної народної боротьби з загарбниками в 1812 році.

“Війна і мир” розвінчує уявлення про існування так званої історичної доцільності, про те, що мета може виправдовувати засоби, взагалі традиційні погляди на історію. Натомість читачеві пропонується струнка система, що відповідає на два основоположні питання. Толстой пише про визначальний значенні для розвитку життя узгоджених дій окремих людей, а не задумів “героїв”, про існування непорушних законів, поки не пізнаних, але підкоряють собі все. На думку письменника, головне завдання вчених – відкрити закономірності і вивести історію на принципово новий рівень.


Загрузка...



Схожі твори: