Головна Головна -> Твори -> Сенс поетичної творчості в ліриці М. І. Цвєтаєвої

Сенс поетичної творчості в ліриці М. І. Цвєтаєвої



“Моїм віршам, як дорогоцінним винам, настане свій теред”, – писала Марина Цвєтаєва, будучи зовсім юною. Її тророчество збулося. Зараз поезія Цвєтаєвої займає осо-ее місце в російській літературі XX століття. Виділяють Цвєтаєву з ряду інших авторів її гранична щирість, Нетер-шмость до шаблонів і правилам, самостійність в поглядах і оцінках. Вона деколи втрачається, не знаючи, що їй літати зі своєю “безміром в світі,”, і покликання поета зідіт саме в тому, щоб протистояти косності і бездуховності навколишньої дійсності, “де наічернейшй – сер!”

Отже, тема творчості надзвичайно важлива для Цвєтаєвої I лейтмотивом проходить через всю її лірику, включаючи в себе вимогливе ставлення до слова (вона вміє абсолютно чітко підібрати визначення кожному явищу), неприйняття естетства, відповідальність поета перед своїм читачем, прагнення до гармонії, розрахунок на діалог з читачем. Нескінченні роздуми про все це породжували величезне різноманіття віршів. Вірші ці могли бути присвячені різним предметам, але об’єднувало їх одне – ідея творчості.

Творча особистість в розумінні Цвєтаєвої самотня. Це вгадується в багатьох віршах, а в деяких – оголошується привселюдно (“Поети”, “Роландо ріг”). У творі “Роландо ріг” Цвєтаєва, не вдаючись до іносказання, оповідає про своє “сирітство”, про протистояння дурнями, про те, що, незважаючи на боротьбу на самоті, на зміну їй прийдуть тисячі таких же, як вона. І все ж самотність поета не абсолютно: у нього завжди є відданий друг – читач. Часто вірші Цвєтаєвої будуються на діалозі, на повноцінному спілкуванні з людиною, що взяли в руки її книгу. Поетеса звертається до людини, якому присвячене вірш, до незнайомого читачеві або навіть до ще не народженої (“Тобі – через сто років”). Якщо навіть у вірші немає прямого звернення, то воно все одно розраховане на реакцію, на співчуття, на відповідь.

Невід’ємною частиною цвєтаєвської лірики є присвяти поетам, сучасникам або попередникам. Поетеса мала рідкісним даром – вміти захоплюватися талантом, бути вдячною художнику, глибоко відчувати душу в його творіннях. Далека від навкололітературної боротьби, вона була геть позбавлена почуття творчої заздрості і ревнощів. Ця обставина дозволяло їй об’єктивно оцінювати твори колег. Широко відомі цвєтаєвський присвяти Блоку, Ахматової, Пушкіну.

Поетам, розмірковують про своє призначення, властиво звертатися до Музі. У Цвєтаєвої Муза згадується рідко, мимохіть, як ніби вона не бачить її особливої заслуги в своїй творчості. Цікаво, що у віршах, звернених до Ахматової, та названа “Музою плачу”. Треба думати, що Цвєтаєва вважала Ахматову своєї натхненницею і мала сміливість це визнати.

Звернень до Музі небагато: Цвєтаєва сподівається не на неї – на себе. Вона прагне до постійного самовдосконалення, бо в цьому бачить шлях розвитку своєї творчості, від якого все одно нікуди не сховаєшся (“Стіл”). Поетеса “прибитий” до письмового столу на всьому протязі свого творчого шляху, а творчість не має меж і шириться все більше. Але це для Цвєтаєвої НЕ ярмо, а навпаки, “притулок від диких орд”. Вона завжди може сховатися у творчості, як в тихій гавані, і в той же час, не ховаючись, говорити те, що хоче сказати.

Є в поезії Цвєтаєвої тема, яка ріднить її з багатьма поетами, – це взаємозв’язок творчості та “невблаганного бігу часу”. Людям властиво боятися смерті і повного забуття, ще гостріше це почуття розвинене у людей мистецтва. Своє безсмертя Цвєтаєва, як всі творчі особистості, бачить у творчості:

Для того я (у проявленому – сила)

Все рідне на суд віддаю,

Щоб молодість вічно зберігала

Неспокійну юність мою.

Прагнучи зберегти своє життя у віршах, Цвєтаєва з рідкісною щирістю розкриває перед нами своє життя. Це ціла сповідь, що охоплює дитинство, юність і зрілі роки. Але навіть будучи цілком дорослою людиною, Цвєтаєва зберегла всю безпосередність дитячого сприйняття, і світ у неї розцвічені безліччю фарб, почуття – свіжі, переживання – глибокі. Ці багатогранність і яскравість можливі, завдяки рідкісному дару – безоглядної любові до життя. Цим даром Цвєтаєва наділяє і свою ліричну героїню, характер якої завжди непередбачуваний, несподіваний. У героїні сама поетеса досягає бажаного безсмертя, залишаючись завжди молодий і повної творчих сил, натхнення.

Для Цвєтаєвої призначення творчості є непорушним: прагнення до світла, повноцінну участь у житті, протистояння смерті, боротьба з бездуховністю. Ці вічні людські цінності, цілком щиро проголошувані Цвєтаєвої, зробили її творчість не просто відомим – безсмертним.


Загрузка...



Схожі твори: