Головна Головна -> Твори -> Булгаков про вічні цінності …

Булгаков про вічні цінності …



Порівнюючи роман М. А. Булгакова “Біла гвардія” з його п’єсою “Дні Турбіних”, не можна не звернути увагу на одну дивну обставину. Герой п’єси Олексій Турбін послідовно вбирає в себе трьох персонажів роману. Спочатку, у себе вдома, його образ явно перекликається з Олексієм Турбіних з роману; в сцені розпуску дивізіону Турбін з п’єси “збігається” з полковником Малишевим; нарешті, гине герой п’єси як другий полковник з роману – Най-Турс. Але якщо монологи обох Турбіних перед боєм з Петлюрою приблизно однакові, то мова Турбіна перед дивізіоном істотно відрізняється від промови Малишева: Малишев закликає найкращих з офіцерів і юнкерів пробиватися на Дон до генерала Денікіна, а полковник Турбін, навпаки, відмовляє їх від цього.

Напередодні розпуску дивізіону полковник Турбін говорить, що підступають до Києва Петлюра хоча і займе місто, але швидко піде. Реальну ж ворожу силу являють тільки більшовики: “Ми ще зустрінемося. Бачу я більш грізні часи … Ось через це я і йду! <…> П’ю за зустріч … “При цьому Турбін не приховує свого презирства до гетьмана Скоропадському. І тим не менше черговий вчинок цього Скоропадського, зайвий раз доводить, що він гідний презирства, змушує Турбіна повністю змінити свій погляд на всю ще тільки розгортається на теренах Росії громадянську війну: “Білому руху на Україні кінець. Йому кінець <…> скрізь! Народ не з нами. Він проти нас. Значить, годі! Труна! Кришка! “Турбін не уточнює, з ким саме народ – з Петлюрою, з більшовиками або і з тим, і з іншими. Але дивно, що всі ці думки про безнадійність і навіть аморальності боротьби з більшовиками (“… вас змусять битися з власним народом”), думки, абсолютно протилежні всьому, що Турбін говорив всього за кілька годин до цього, виникають у нього під впливом ганебного втечі людини, якого Турбін інакше як мерзотником і каналі не називав!

Оголосивши, таким чином, капітуляцію перед силами, за зустріч з якими він пив напередодні, Турбін гине. Його смерть мало чим відрізняється від самогубства, про що прямо в очі йому говорить його Молодший брат: “Знаю, ти <…> смерті від ганьби чекаєш …” І в цьому також велика відмінність з романом, з загибеллю полковника Най-Турса: хоча обставини їх загибелі схожі, як і останні слова, звернені до Миколці Турбіну, але Най-Турс гине як бойовий офіцер, прикриваючи відхід своїх підлеглих юнкерів, але аж ніяк не прагнучи до смерті.

Трохи менш дивовижна, хоча на перший погляд ще більш разюча, зміна поглядів іншого персонажа п’єси, найближчого друга Турбіна штабс-капітана Перемишль-евского. У романі немає й мови про його перехід на бік червоних. У п’єсі ж він оголошує про це рішення, коли Червона Армія вибиває петлюрівців з Києва. А на початку п’єси Мишлаєвський не приховує своєї лютої ненависті до більшовиків. І все ж переворот в душі Мишлаєвський, що дозрівають протягом двох місяців, зрозуміліший, ніж за одну мить зміна поглядів у його друга і командира. Мишлаєвський не може уявити себе поза Росією, а саме на це – на еміграцію – прирікає його продовження боротьби з більшовиками. Він не хоче з ними боротися ще й тому, що поступово починає бачити в них ту силу, яка здатна відновити Росію, зруйновану революцією. Мишлаєвський висловлює позицію, властиву (правда, значно поздее) деяким представникам консервативно-монархічної еміграції. На відміну від ліберально-революційної частини еміграції, вони бачили основну злочин більшовиків не в придушенні свободи, а в руйнуванні старих підвалин імперії. Тому, коли вони переконалися, що

більшовики фактично приступили до відновлення цих засад, вони стали переходити на більш примиренське позиції. Так виник рух “Зміна віх”, з яким Булгаков, до речі, один час підтримував зв’язок. І саме в кош-ховеховском дусі сприймалася тодішньої інтелігенцією мова Мишлаєвський в останній дії п’єси.

Крім того, Мишлаєвський не приховує, що він, професійний військовий, не хоче опинитися в стані переможених. Порівняно легка перемога червоних над петлюрівцями справляє на нього сильне враження: “Ось ці двісті тисяч п’яти салом підмазала і дмуть при одному слові” більшовики “. І висновок: “Нехай мобілізують! Принаймні, буду знати, що я буду служити в російській армії “. При цьому Мишлаєвський навіть не замислюється про те, що йому доведеться битися зі своїми вчорашніми друзями й товаришами по зброї – наприклад, з капітаном Студзінскім!

Такі позиції двох героїв п’єси. У чомусь вони як би “накладаються” одна на іншу, при всій відмінності характерів Турбіна і Мишлаєвський. Але яка ж була позиція самого автора п’єси? Не забудемо, що п’єса писалася в умовах наростаючої радянської цензури, так що Булгакову важко було висловитися до кінця. Але роман “Біла гвардія” закінчується словами: “Все пройдет. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а ось зірки залишаться, коли і тіні наших тіл і справ не буде на землі. Немає жодної людини, який би цього не знав. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому? “Існують вічні цінності, що не залежать від результату громадянської війни. Зірки – це символ таких цінностей. Саме у служінні цим вічним цінностям бачив свій борг письменник Михайло Булгаков.





Схожі твори: