Головна Головна -> Твори -> Тема “маленької людини” у творчості А. П. Чехова і Ф. М. Достоєвського (2)

Тема “маленької людини” у творчості А. П. Чехова і Ф. М. Достоєвського (2)



У своїй творчості Ф. М. Достоєвський і А. П. Чехов значне місце приділяють темі “маленької людини”. Цілу повість присвячує Достоєвський “приниженим і ображеним” “маленьким людям”. А роман “Злочин і кара” спочатку замислювався як розповідь про “п’яненький”, сім’ї співшіхся й спущених людей / Чехов цю тему розкриває в таких оповіданнях, як “Іонич”, “Палата No. 6 “,” Людина у футлярі “,” Агрус “,” Про любов “.

В оповіданні “Палата No. 6 “доктор Андрій Юхимович Рагін замикається в собі і заспокоює свою совість, поступово присипляє її, привчає себе за довгі роки служби не звертати уваги на страждання людей. У кінцевому рахунку така життєва позиція призводить самого Рагіна на лікарняне ліжко палати для душевнохворих. Настає запізніле прозріння, але пізно. Рагін не зміг винести тих принижень, яким піддавалися його хворі протягом довгих років, він помер від апоплексичного удару.

Слід зазначити, що ці письменники по-різному ставляться до “маленькій людині”. Достоєвський співчуває йому, а Чехов іронізує над ним, висміює його недоліки, вузькість мислення, кругозору, уявлень про життя і в світі.

Проте перш ніж перейти до аналізу творів, в яких героями є “маленькі люди”, слід зрозуміти, що мають на увазі письменники під поняттям “маленька людина”. У Чехова “маленькі люди”-це міщани, обивателі. Це люди, життя яких придбала стійкий уклад, кожен день їх став виконанням сформованих звичок. У них вузьке коло інтересів, вони мало читають, мало знають. Якщо б життєві обставини не били б їх постійно, якщо не було б нудним обов’язки жити, то вони зупинилися б, завмерли, занурилися б у солодку дрімоту і залишалися б у такому стані місяці, роки, століття. Чехов повстає у своїх оповіданнях проти убогого й убогого світу “маленьких людей”, так як вони створили для себе (кожен по-своєму) футляр і не бажають знати, що за ним, що поза ним. І тому письменник сміється, навіть підчас знущається над їх тупістю, неуцтвом, чиношанування, дурістю; він хоче розбуркати їх, вразити, вколоти, змусити їх жити. Які ідеали таких людей? Мати садок з агрусом і набивати своє черево, поки воно не лусне (“Агрус”); лякати всіх, і себе в тому числі, неухильне виконанням всіх безглуздих циркулярів і правил, ненавидіти будь-який прояв життя, радості, щастя (“Людина у футлярі” ); безглуздо збирати гроші та скуповувати нерухомість невідомо навіщо (“Іонич”). Таке життя-це повна відсутність навіть спроби осмислити своє існування. “Маленькі люди” Чехова в основному недотепи, вайлуватіші, пристосуванці.

У сприйнятті Достоєвського “маленькі люди” заслуговують співчуття і милосердя. Вони – особистості, що потрапили в принижене становище в силу життєвих обставин, найчастіше трагічних (Мармеладов, Соня, Катерина Іванівна). Ні в книгах Достоєвського сміху над цими людьми. Він поважає, любить їх і співчуває їм. Але і в деяких оповіданнях Чехова ми можемо зустріти співчуття до “маленькій людині”. Ось перед нами кучер Іона. У нього помер син. Він намагається виговоритися, поділитися своїм горем хоч з ким-небудь. Але немає у нього місця, куди можна було б піти. Туга гризе його серце. Здавалося б, ось-ось назовні виплеснутися біль і гіркоту втрати, і кучер з риданнями почне свій нескладний розповідь випадковому попутнику. Але цього не відбувається. Йона – маленька людина, і його оточують маленькі люди, які виявляються нездатними зрозуміти і співчувати. Ця розповідь про самотність, про роз’єднаність людей.

Нікуди піти і Семену Мармеладова з роману “Злочин і кара”. Бути може, тільки дочка його Соня здатна йому співчувати і підтримувати його безглузде життя жалюгідними грошима, нажитими гріхом. “Маленькі люди” Достоєвського – це люди преддна. Вони ще не опустилися зовсім, вони ще здатні відчувати, але принижені своїм скотськи існуванням. Мармеладов, Соня, Раскольников вже не вважають себе належними до чесним людям. “Маленькі люди” у Достоєвського – знедолені, занепалі, але ще здатні піднятися і воскреснути (саме так відбувається з Сонею і Раскольніковим). Будь-який можег-образити їх. Мабуть, всі, крім князя Мишкіна, дивляться на Настасію Пилипівну як на гарну ляльку, майно. Лужина хоче одружитися з Дуні і розмірковує про це так, неначе у нього вигідна угода, покупка товару. Дуня йде на це, щоб врятувати від злиднів брата. Але Раскольников не погоджується на таку принизливу жертву, розуміючи, що Дуня платить своєю людською гідністю. Для Достоєвського поняття “людська гідність” дуже багато значить.

Можна жити в злиднях, опуститися, спитися, піти по “жовтий білет”, навіть убити, але не втратити людської гідності. Для Достоєвського це якість – запорука воскресіння особистості, її відродження. Все “маленькі люди” Достоєвського – від Макара Девушкіна до Семена Мармеладова – наділені цією якістю. А Мармеладов гине (практично кінчає життя самогубством, кинувшись під прольотку) саме тоді, коли розуміє, що він позбувся цього у вищій ступеня людської якості.

Для А. П. Чехова поняття “людська гідність” також надзвичайно значуще. Людина без цієї якості – це недолюдина, манекен, живий труп. У Чехова є герої, які просто позбавлені людської гідності. Це герой з розповіді “Товстий і тонкий”. Герой, що навіть не має в оповіданні імені (так він жалюгідний), просто названий Чеховим тонким, на очах читача втрачає людське обличчя, перетворюється на підлесника і угодника, дізнавшись, що Товстий (його колишній гімназійний ‘товариш) став статським радником. “Електрики чин” перетворив Тонкого в недолюди. Над таким героєм Чехов саркастично сміється, відмовляючи йому в якому б то ні було співчуття. Приниження (в яких би то не було обставин), на думку Чехова, не гідно людини, яким би соціальним статусом він ні володів.

Як ми побачили, А. П. Чехов і Ф. М. Достоєвський по-різному зображують “маленької людини”. Достоєвський показує нам духовний світ “маленьких людей”, який досить багатий, хоч і суперечливий, а Чехов, швидше, висміює недоліки “маленької людини”.





Схожі твори: