Головна Головна -> Твори -> Не варто земля без праведника (За оповіданням А. І. Солженіцина “Матрьонін двір”)

Не варто земля без праведника (За оповіданням А. І. Солженіцина “Матрьонін двір”)



Олександр Ісайович Солженіцин. Ще якихось двадцять років тому його ім’я заборонено було вимовляти, а сьогодні ми захоплюємося його глибоко філософськими творами, в яких розкривається майстерність у зображенні характерів, уміння спостерігати за людьми і розуміти їх. І особливо яскраво розкривається це в оповіданні. “Матрьонін двір”. 

Чим цікавий цей розповідь? Начебто звичайна післявоєнна життя російського села. Але Солженіцин знаходить ту родзинку, яка згодом буде повторюватися у В. Овечкіна, Є. Дороша, Ф. Абрамова: ставлення влади і людини, морально-духовне життя народу, боротьба за виживання в дарвінівської понятті.

У центрі оповіді Олександра Ісайовича – доля сільської жінки, пропрацювавши все життя в колгоспі не за гроші, а за “палички”. Давайте прослідкуємо за життям цієї чудової жінки.

Розповідь починається з того, що оповідач, від імені якого ведеться розповідь, Ігнатічев, повертається до Росії з запорошених, жарких степів Казахстану і поселяється в будинку Мотрони Василівни. Виникає питання: хто така Мотря Василівна? Це самотня, що втратила чоловіка на фронті, яка поховала шістьох дітей жінка, а “… як стала сильно боліти – і з колгоспу її відпустили”. Убогим оздобленням і єдиною прикрасою її хати були горщики й діжки з фікусами, тьмяне дзеркало та два яскравих плаката. Але в розмірених, колоритних замальовках поступово постає перед читачем образ не просто самотньою і знедоленої жінки, а рідкісного людини з безмірно доброю душею. Незважаючи на негаразди, Матрона не втратила здатності відгукуватися на чужу нужду. Жодна оранка в селі не обходилася без неї. Разом з іншими жінками впрягались вона в соху і тягнула її на собі. Жодної родичці, близькою або далекої країни, і не могла Матрьона відмовити в допомозі, залишаючи свої невідкладні справи. Нічого, по суті, не маючи, ця жінка вміє віддавати. Однак яка плата за її добро? Для єдиною кози Матрьона не може зібрати сіна: “… у полотна – не скоси”, “в лісі косити немає”, “… в колгоспі мені не велять”. А як нескінченно довго і наполегливо долала ця жінка неблизький шлях до сільради, пораючись про пенсії. Але ще гострішою була проблема з паливом: “Не давали торфу жителям, а тільки везли начальству та хто при начальстві”. От і доводилося бідним сільським жінкам збиратися по кілька чоловік для сміливості і носити торф нишком у мішках. І ця страшна дійсність лякає читача, насторожує: “Невже Матрьона Василівна завжди так жила: крала торф, впрягались в соху, оббивала пороги в сільраді?”

У другій частині розповіді ми дізнаємося про молодість героїні. Вже в юності доля круто обійшлася з Мотрею: не дочекалася вона свого коханого, і Тадея, зниклого на війні без вісті, а смерть матері Тадея, сватання його молодшого брата як би вирішили наперед її долю. І вона зважилася увійти до будинку, де вже назавжди оселилася її душа. Як би шукаючи виправдання, Матрона говорить: “Мати у них померла … Рук у них не вистачало”. Але жорстоке життя повертає Тадея, який виголосив те, що буде луною звучати в серці героїні все життя: “… якщо б то не брат мій рідний – я б вас порубав обох”.

Ось такою була одна-єдина любов Мотрони Василівни. Але був ще той один день, коли всі показали своє ставлення до цієї праведної, на мій погляд, жінці.

Повернення Тадея нагадало Мотрону про прекрасне минуле. Скільки років її серце гріло спалахнуло одного разу і не згаслі почуття! А Тадей? Ніщо не здригнулося в ньому при вигляді мертвої Мотрони. Відразу після похорону він дбав лише про розподіл її майна і заспокоївся тільки тоді, коли перевіз до себе додому на санках дісталися йому сарай і паркан. А зовиця як про неї відгукується: “… і нечистоплотна була, і за обзаводком не гналася, і не дбайлива; … і дурна, допомагала чужим безкоштовно …”. А по-моєму, це не дурість, а добру справу. Хіба багато з нас могли б допомогти чужим людям “безкоштовно”? А вона могла, так як Мотря “не схожа на інших”, “неабияка”, “особлива”. Але точніше за всіх висловився сам письменник: “Всі ми жили поруч з нею і не зрозуміли, що є вона той самий справедливий, без якого, за приказкою, не варто село, ні місто, ні вся земля наша …”.


Загрузка...



Схожі твори: