Головна Головна -> Твори -> Про роль літератури особисте одкровення

Про роль літератури особисте одкровення



Кожна книга – крадіжка у власного життя. Чим більше читаєш, тим менше вмієш і хочеш жити сам. Адже це жахливо? Книги – загибель. Багато читав не може бути щасливий. Адже щастя завжди несвідомо, щастя тільки несвідомо.

З листа М. Цвєтаєвої М. Волошину 

У літератури не може бути практичних завдань, кожен раз, коли літературу намагалися змусити служити якійсь справі, втрачали найголовніше.

Мистецтво для мистецтва.

Книга – підручник життя?! Ніколи!

Мета літературного твору не в тому, що читач навчиться жити чи стане краще; мета одна – естетичну насолоду. Можна заперечити: книги облагороджують душу, хіба це не мета? Ні, це – побічний ефект.

Талант поета, письменника – завжди від лукавого. І якщо є Пекло (а я впевнена, що повернулися зі світу людей душі не сортуються, не діляться на поганих і хороших: всі погані, бо жили там, всі хороші, бо невинні – всі потрапляють не в порожній і солодкий Рай, а туди, де немає нічого, крім вічного польоту, на землі заміненого творчістю), якщо є все-таки Геєна вогненна – то всім причетним до Слова горіти там за найсильніші свої рядки: за століття за кожного читача, який пережив слідом за автором його екстаз натхнення (адже натхнення не тільки у пишучого – і у читає теж!).

Божественне натхнення? Так. Божественне. Тільки бог – не той. Література вся наскрізь – язичництво, і боги у неї язичницькі. Смиренний бог аскетів і мучеників не має нічого спільного з вільними і божевільним древніми богами що пишуть, натхнення – диявольська спокуса. Вакхічне танець – ось що зараз в серці цієї людини, що схилився з пером над папером, бог його – бог вина, життя його – сон, слова його – маячня божевільного.

Відьми, летячи на шабаш, вимовляють таке заклинання: “Вище неба, швидше за світло, та з усією нечистою силою!” Хіба не те ж саме шепоче письменник, беручись за свою справу?

Цілі? Які цілі? Захват, неземну насолоду – негідники або тупиці ті, хто вимагає від літератури чогось ще!

Книги – загибель, це однозначно. Але ні на яку життя не проміняла б я цієї загибелі. Я почала читати дуже рано, дитиною я прочитала дуже серйозні книжки, я читаю дуже багато, я дуже жваво сприймаю книги. Моє життя – там, в тому, що я читаю і пишу. Це зовсім інший світ, і він нічим не зв’язаний зі світом реальності. Моя реальність не тут, а там. Для мене живі – примарні, тіні – живі. Часом мені здається, що, якщо я помру, я цього не помічу або навіть зітхну з полегшенням.

Книги відняли у мене несочтімо багато. Але дали набагато більше, хоча і в іншій площині.

Я ніколи не любила, не хотіла, не вміла жити серед людей, мені ні одна людина ніколи не був такий дорогий, як дорогі книги.

Мені зовсім нічого не треба від цього світу: тільки письмовий стіл, книги, папір і ручка. Я можу мільйони років прожити, не бачачи нікого, прожити в своїх ілюзіях. Тільки спокій – щоб ніхто не змушував мене йти з Буття в Бут. Я ненавиджу побут всіма силами душі, я нічого не хочу, крім одного: позбутися від нього.

Нещасні на цій планеті тільки ті, хто пам’ятає, звідки сюди прийшли. Єдиний вихід – навчитися радіти тим рисками іншого світу, які можна знайти тут.

Для мене цей міст в інший світ – література. Я відчуваю себе собою, тільки коли пишу або читаю.

Література – міст. А під мостами, як відомо, живе нечиста сила.


Загрузка...



Схожі твори: