Головна Головна -> Твори -> «Боротьба є умова життя …» (В. Г. Бєлінський)

«Боротьба є умова життя …» (В. Г. Бєлінський)



Боротись – … домагатися чого-небудь,

долаючи перешкоди …

С. І. Ожегов

“Словник російської мови”

От і прийшов час, який визначається словами “на порозі дорослого життя”. Яка вона буде, моя “доросле життя”? Які труднощі та перешкоди зустрінуться на шляху? Чи зможу я вистояти, перемогти, залишитися людиною? Думаю, що ці питання стоять перед кожним з моїх однолітків. Велику роль у їх вирішенні грає наша велика література, яку М. Бердяєв не даремно назвав “учительне”. Саме вона подарувала нам образи героїв-борців, не зупиняються перед труднощами, здатних протистояти їм. 

Я дуже люблю книги М. О. Шолохова. , Який страждає Григорій, палка Ксенія, що сумує Наталя – всі вони дорогі мені. Але коли я думаю про людину, здатну в боротьбі відстояти свою людську гідність, свої життєві принципи, я незмінно звертаюся до образу Андрія Соколова.

Цікаво вже те, що в оповіданні “Доля людини” М. Шолохов показав нам справжнього борця в умовах, які, здавалося б, геть-чисто відкидає всі можливості будь-якого протистояння.

Не менш важливим, на мій погляд, є й те, що письменник весь час намагається “вбити” прямий пафос. Згадаймо сцену полонення Андрія Соколова.

До нього, важко контуженим, підходять фашисти. Герой сіл, тому що “не хочеться лежачи помирати”. Повна природність, відсутність патетичних натисків – ось що вражає в Андрієві.

До зустрічі зі своїм героєм Шолохов готує вже у вступі, малюючи “недобру пору бездоріжжя” на Дону в першу повоєнну весну. У зовнішньому вигляді героя автор підкреслює “очі, немов присипані попелом; наповнені такий невідбутної тугою”, що стає ясно: людина сьорбнув “ніколи горя по ніздрі і вище”. Та й свою сповідь Андрій починає зі слів: “За що ж ти, життя, мене так покалічила? За що так ісказніла? “. Здавалося б, перед нами жертва трагічних обставин історії. Однак це не так.

Згадаймо сцену в церкві, куди помістили на нічліг військовополонених. Людей загнали в православний храм, осквернили святе місце розстрілом п’ятьох солдатів. Але саме тут, коли кожна людина повинна відчувати страх за своє життя, Андрій без вагань вступає в боротьбу за життя юного офіцера. Його психологія, склад характеру не дозволили сидіти склавши руки: “Не дам я тобі, сучьему синові, видати свого командира!”.

Андрій не просто борець, він ще і володіє кмітливістю, керується народною мудрістю. Він не буде лізти на рожен, шукати “нікчемушной смерті”, не кинеться в люті на кривдника, бо ця боротьба лише ефектний порив. Для Соколова все життя – боротьба, і веде він її своїми засобами.

Згадаймо, як яскраво проявилося це якість героя у сцені у Міллера. Напівжива від голоду людина вийшла переможцем з боротьби, в якої, здавалося, був приречений на поразку, опинившись морально вище ситих фашистів, уражених мужністю та стійкістю “русс Івана”: “Захотілося мені ним, проклятим, показати, що, хоч я і з голоду пропадаю, але давитися їхньої подачкою не збираюся, що у мене є своє, російське гідність і гордість “.

Я думаю, що боротися з конкретним ворогом все-таки легше, ніж протистояти важким випробуванням долі, перемогти горе, самотність, тугу. У полоні Андрія підтримувала думка про сім’ю, потім, після трагічного звістки про загибель Ірини та дочок, він мріє про життя поряд з сином, але 9 травня 1945 гине Анатолій, руйнуються всі надії, ніхто і ніщо вже не гріє його в житті: ” Поховав я в чужій німецькій землі останню свою радість і надію …, і ніби щось у мені обірвалось “.

Здавалося б, людина, що випробував стільки горя, має право піти від боротьби, жити для себе. Але так вже влаштована Андрій, що не може не віддавати себе іншим. Історія з Ванюшкою – це як би остаточна риса в історії Андрія Соколова. Адже якщо рішення стати Ванюшку батьком означає порятунок хлопчика, то подальше дію показує, що і Ванюшка рятує Андрія, дає йому сенс подальшого життя.

Кілька місяців тому, готуючись до іспитів, я прочитала різкий і, на мій погляд, несправедливий відгук А. Солженіцина про оповіданні “Доля людини”, і мені захотілося захистити улюбленого письменника. Так, Шолохов нічого не сказав про фільтраційних таборах, куди відправляли колишніх полонених, про підозрілий ставленні до них. Однак не будемо забувати, що він перший написав про стійкість російської людини, який у пеклі фашистського полону залишався не тільки людиною, але і борцем. І цей письменницький подвиг, на мій погляд, не менш значний, ніж подвиг автора книги “Архіпелаг ГУЛАГ”.





Схожі твори: