Головна Головна -> Твори -> Г. Р. Державін і О. С. Пушкін про призначення поета і поезії

Г. Р. Державін і О. С. Пушкін про призначення поета і поезії



Олександра Сергійовича Пушкіна називають “початком наших почав”, але його поезія з’явилася не на порожньому місці. О. С. Пушкін добре знав творчість найвидатніших попередників. Він ставився до поезії серйозно, вважав її тим родом діяльності, який існує не тільки для того, щоб солодити слух, але й стрясати трони. 

Порівняємо два вірші: “Пам’ятник” Г. Р. Державіна і “Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний” А. С. Пушкіна. Гаврило Романович Державін у своєму вірші дає високу оцінку не просто поезії як відволікання увазі літератури, а своєї поезії, своєї творчості, відзначаючи її велику громадянської роль.

Я пам’ятник собі воздвиг чудовий, вічний,

Металів твердіше він і вище пірамід;

Ні вихор його, ні грім не зломить швидкоплинний,

І часу політ його не розтрощить.

У Пушкіна ж у його вірші все чіткіше й масштабніше. Але пушкінського “Пам’ятника” не було б без Державінська:

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,

До нього не заросте народна стежка.

Вознісся вище він главою непокірної

Олександрійського стовпа.

Державін вірить, що його поетичні труди не пропадуть марно, його вірші, написані з любов’ю до людей, не залишаться незрозумілими:

Так. – Весь я не помру, але частина мене велика,

Від тліну втікши, по смерті стане жити,

І слава зросте моя, не увядая,

Доки слов’яни рід Всесвіт буде шанувати.

Пушкін теж упевнений, що його поетичні праці переживуть його земне життя, будуть шануємо стільки, скільки будуть жити на землі люди:

Ні, весь я не умру – душа в заповітній лірі

Мій прах переживе і тлен’я втече

І славен буду я, аж поки в підмісячному світі

Живий буде хоч один піїт.

Своєю основною заслугою Державін вважає, що “про чесноти” з царями говорив, і “в серцевому простоті розмовляв про Бога”, і “істину царям з посмішкою говорив”.

Заслуга ж Пушкіна в тому, що він “почуття добрі лірою будив” і “милість до занепалим закликав”. Незважаючи на невеликі нюанси, обидва вірші стверджують велику роль поезії в демократизації суспільства. Поет не просто усладітель слуху, а борець за свободу і незалежність, гуманізм і правду життя. Муза поетів – це трудівниця, яка слухняна лише вищому божеству, служить лише самим високим ідеалам і помислам.

О музо! запишався заслугою справедливої,

І погордить хто тебе, сама тих зневажай;

Невимушено рукою неквапливою

Чоло твоє зорею безсмертя вінчав

сподівався Г. Р. Державін.

Пушкін ж набагато поблажливіше і іронічніше відноситься до обожнювання і наклепі. Він знає собі ціну і не хоче бути угодним всім.

Велінням Божого чоловіка, про муза, будь слухняна,

Образи не боячись, не вимагаючи вінця,

Хвалу и клевету приемли равнодушно,

І не оспаривай глупца.

Обидва поети мали рацію перед судом історії. Державін визнав першість генія Пушкіна, хоча не применшував і своїх достоїнств. Пушкіна ж ще за життя називали “сонцем російської поезії”. Його талант, як “дорогоцінний вино”, не в’яне із роками, й у рік свого двохсотріччя поет так само ярок, як і в далекому дев’ятнадцятому столітті. Його шанувальники у всьому світі не втомлюються повторювати що стали хрестоматійними рядки:

І довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в свій жорстокий вік прославив я свободу

І милість до занепалим закликав.

Воістину, його поезія безсмертна!


Загрузка...



Схожі твори: