Головна Головна -> Твори -> Сільська проза В. Шукшина

Сільська проза В. Шукшина



У російській літературі жанр сільської прози помітно відрізняється від всіх інших жанрів. У чому ж причина такої відмінності? Про це можна говорити виключно довго, але все одно не прийти до остаточного висновку. Це відбувається тому, що рамки цього жанру можуть і не уміщатися в межах опису сільського життя. Під цей жанр можуть підходити і твори, що описують взаємини людей міста і села, і навіть твори, в яких головний герой зовсім не селянин, а за духом і ідеєю ці твори є не чим іншим, як сільською прозою. Ф 

У зарубіжній літературі дуже мало добутків подібного типу. Значно більше їх у нашій країні. Така ситуація пояснюється не тільки особливостями формування держав, регіонів, їх національної та економічної специфікою, але і характером, “портретом” кожного народу, що населяє дану місцевість. У країнах Західної Європи селянство відігравало незначну роль, а вся народна життя кипіло в містах. У Росії здавна селянство займало саму головну роль в історії. Не по силі влади (на-оборот – селяни були найбільш безправними), а за духом – селянство було і, напевно, до цього дня залишається рушійною силою російської історії. Саме з темних, неосвічених селян вийшли і Стенька Разін, і Омелян Пугачов, і Іван Болотников, саме через селян, точніше з-за кріпосного права, відбувалася та жорстока боротьба, жертвами якої стали і царі, і поети, і частина видатної російської інтелігенції XIX століття. Завдяки цьому твори, що висвітлюють дану тему, займають особливе місце в літературі.

Сучасна сільська проза грає в наші дні велику роль у літературному процесі. Цей жанр у наші дні по праву займає одне з провідних місць по читаності і популярності. Сучасного читача хвилюють проблеми, які піднімаються в романах такого жанру. Це питання моральності, любові до природи, гарного, доброго відношення до людей і інші проблеми, настільки актуальні в наші дні. Серед письменників сучасності, що писали або пишуть у жанрі сільської прози, провідне місце займають такі письменники, як Віктор Петрович Астаф’єв (“Цар-риба”, “Пастух і пастушка”), Валентин Григорович Распутін (“Живи і пам’ятай”, “Прощання з Матір’ю “), Василь Макарович Шукшин (” Сільські жителі “,” Любавін “,” Я прийшов дати вам волю “) та інші.

Особливе місце в цьому ряду займає Василь Макарович Шукшин. Його своєрідна творчість привертало і буде привертати сотні тисяч читачів не тільки в нашій країні, але і за кордоном. Адже рідко можна зустріти такого майстра народного слова, такого щирого шанувальника рідної землі, яким був цей видатний письменник.

Василь Макарович Шукшин народився в 1929 році, у селі Зростки Алтайського краю. І через усе життя майбутнього письменника червоною ниткою пролягла краса і суворість тих місць. Саме завдяки своїй малій батьківщині

Шукшин навчився цінувати землю, працю людини на цій землі, навчився розуміти сувору прозу сільського життя. Вже з самого початку творчого шляху він знайшов нові шляхи в зображенні людини. Його герої виявилися незвичними і за своїм соціальним становищем і по життєвій зрілості, і по моральному досвіду. Ставши вже цілком зрілим молодим чоловіком, Шукшин відправляється в центр Росії. У 1958 році він дебютує в кіно (“Два Федора”), а також і в літературі (“Розповідь у возі”). У 1963 році Шукшин випускає свій перший збірник – “Сільські жителі”. А в 1964 році його фільм “Живе такий хлопець” удостоюється головної премії на фестивалі у Венеції. До Шукшина приходить всесвітня популярність. Але він не зупиняється на досягнутому. Їдуть роки напруженої і кропіткої роботи. Наприклад, в 1965 році виходить його роман “Любавін” і в той же час на екранах країни з’являється фільм “Живе такий хлопець”. Тільки по одному цьому прикладу можна судити з якою самовіддачею й інтенсивністю працював художник.

А може це квапливість, нетерпіння? Або бажання негайно затвердити себе в літературі на самої міцної – “романної” – основі? Безумовно це не так. Шукшиним було написано лише два романи. І як говорив сам Василь Макарович, його цікавила одна тема: долі російського селянства. Шукшин зумів зачепити за живе, пробитися в наші душі і змусить нас враженої запитати: “Що з нами відбувається”? Шукшин не щадив себе, квапився, щоб устигнути сказати правду, і цією правдою зблизити людей. Він був одержимий однією думкою, яку хотів додумати вголос. І бути зрозумілим! Усі зусилля Шукшина – творця були спрямовані до цього. Він вважав: “Мистецтво – так би мовити, щоб тебе зрозуміли …” З перших кроків у мистецтві Шукшин пояснював, сперечався, доводив і мучився, коли не був зрозумілий. Йому говорять, що фільм “Живе такий хлопець” – це комедія. Він дивується і пише післямову до фільму. Йому підкидають на зустрічі з молодими вченими каверзне запитання, він тушуется, а потім сідає за статтю (“Монолог на сходах”).

Колискою, з якої почалася творче життя Шукшина, яка дала поштовх до розвитку його приголомшливих творчих сил, стала село. Пам’ять, міркування про життя вели його в село, тут він розпізнавав “найгостріші схлесту і конфлікти”, які спонукали до широких міркувань над проблемами сучасного життя суспільства. Початок багатьох історичних явищ і процесів Шукшин бачив у післявоєнній діяльності. Після війни він подався в місто, як і багато хто в той час. Майбутній письменник працював слюсарем у Володимирі, будував ливарний завод у Калузі, був різноробом, вантажником, учнем маляра, відновлював зруйновані війною залізниці. Напевно, вся жахлива картина зруйнованої, спаленої післявоєнної землі вплинула на Василя Шукшина, змусила взятися за перо. “Сама потреба взятися за перо лежить, думаю, в душі розтривоженої. Важко знайти іншу таку спонукальну причину, що змусить людину, щось знаючого, поділитися своїм знанням з іншими людьми “- писав Шукшин. Незгладимий слід на творчості Василя Шукшина залишила самобутність і колорит сільського життя. У народності мистецтва цього письменника укладені пояснення феноменальності його дарування, його природності, високої простоти й артистизму. У творчості Шукшина, у його особі, біографії самобутньо виразилися характер народу, духовний стан, умова його буття в епоху 40-70-х років – післявоєнного тридцятиріччя.

Де брав матеріал для своїх творів письменник? Скрізь, там, де живуть люди. Який це матеріал, які герої? Той матеріал, і ті герої, які рідко раніше потрапляли в сферу мистецтва. І знадобилося, щоб з’явився з глибин народних великий талант, щоб з любов’ю і повагою розповів про своїх земляків просту, строгу правду. А правда ця стала фактом мистецтва, викликала любов і повага до самого автора. Герой Шукшина виявився не тільки незнайомим, а почасти незрозумілим. Любителі “дистильованої” прози вимагали “красивого героя”, вимагали, щоб письменник видумував, щоб не дай бог не потривожити власну душу. Полярність думок, різкість оцінок виникали, як не дивно, саме тому, що герой не вигаданий. А коли герой являє собою реальної людини, вона не може бути тільки моральним або тільки аморальним. А коли герой вигаданий на догоду комусь, ось тут повна аморальність. Чи не звідси, від нерозуміння творчої позиції Шукшина, йдуть творчі помилки сприйняття його героїв. Адже в його героях уражають безпосередність дії, логічна непередбачуваність учинку: те несподівано подвиг зробить, то раптом втече з табору за три місяці до закінчення терміну.

Сам Шукшин визнавався: “Мені цікавіше всього досліджувати характер людини-недогматіка, людини, не посадженого на науку поведінки. Така людина імпульсивний, піддається поривам, а отже, вкрай природний. Але в нього завжди розумна душа “. Герої письменником дійсності імпульсивні і вкрай природні. І надходять так вони в силу внутрішніх моральних понять, може ними самими ще неусвідомлених. У них загострена реакція на приниження людини людиною. Ця реакція здобуває самі різні форми. Веде іноді до самих несподіваних результатів.

Обпекла біль від зради дружини Серьогу Безменова, і він відрубав собі два пальці (“Безпалий”).

Образив очкарика в магазині хам продавець, і він вперше в житті напився і потрапив у витверезник (“А вранці вони прокинулися …”) і т. д. і т. п.

У таких ситуаціях герої Шукшина можуть навіть покінчити із собою (“Сураз”, “Дружина чоловіка в Париж проводжу-ла”). Ні, не витримують вони образ, принижень, образи. Образили Сашка Єрмолаєва (“Образа”), “непохитна” тітка-продавець нагрубіянила. Ну і що? Буває. Але герой Шукшина не буде терпіти, а буде доводити, пояснювати, прориватися крізь стінку байдужості. І … схопиться за молоток. Або піде з лікарні, як це зробив Ванька Тепляшин, як це зробив Шукшин (“Кляуза”). Дуже природна реакція людини совісного і доброго …

Ні, Шукшин не ідеалізує своїх дивних, непутящих героїв. Ідеалізація взагалі суперечить мистецтву письменника. Але в кожному з них він знаходить те, що близько йому самому. І ось, вже не розібрати, хто там викликає до людяності – письменник Шукшин або Ванька Тепляшин.

Шукшинських герой, стикаючись з “вузьколобим горили”, може в розпачі сам схопитися за молоток, щоб довести свою правоту неправим, і сам Шукшин може сказати: “Тут треба відразу бити табуреткою по голові – єдиний спосіб сказати хамові, що він зробив недобре” ( “Боря”). Це чисто “шукшинських” колізія, коли правда, совість, честь не можуть довести, що вони – це вони. А хаму так легко, так просто докорити совісного людини. І все частіше зіткнення героїв Шукшина стають драматичними для них. Шукшина багато хто вважав письменником комічним, “шутей-ним”, але з роками дедалі виразніше виявлялася однобічність цього твердження, як, втім, і іншого – про “благодушної безконфліктності” творів Василя Макаровича. Сюжетні ситуації розповідей Шукшина остроперепетійни. У ході їх розвитку комедійні положення можуть драматизувати, а в драматичних виявляється щось комічне. При укрупненому зображенні незвичайних, виняткових обставин, ситуація припускає їхній можливий вибух, катастрофу, які, розійшовшись, ламають звичний хід життя героїв. Найчастіше вчинки героїв визначають найсильнішу прагнення до щастя, до утвердження справедливості (“Восени”).

Чи писав Шукшин жорстоких і похмурих власників Любавін, волелюбного заколотника Степана Разіна, старих і бабусь, чи розповідав про розлам сіней, про неминуче догляді людини і прощанні його з усіма земними, чи ставив фільми про Пашці Когольні-Кове, Івана Расторгуєва, братів Громових, Єгора Про-Кудін, він зображував своїх героїв на тлі конкретних і узагальнених образів – ріки, дороги, нескінченного простору ріллі, рідного будинку, безвісних могил. Шукшин розуміє цей центральний образ всеосяжним змістом, вирішуючи кардинальну проблему: що є людина? У чому суть його буття на Землі?

Дослідження російського національного характеру, що складалася протягом століть і змін у ньому, пов’язаних з бурхливими змінами XX століття, складає сильну сторону творчості Шукшина.

Земне тяжіння і потяг до землі – найсильніше почуття хлібороба. Зачате разом з людиною образне уявлення про велич і мощі землі, джерело життя, зберігачі часу і пішли з ним поколінь у мистецтві. Земля – поетично багатозначний образ у мистецтві Шукшина: рідний дім, рілля, степ, Батьківщина, мати – Сира земля … Народно-образні асоціації і сприйняття створюють цілісну систему понять національних, історичних та філософських: про нескінченність життя і відходила в минуле цілі поколінь, про Батьківщину, про духовні зв’язки. Всеохоплюючий образ землі – Батьківщини стають центром тяжіння всього змісту творчості Шукшина: основних колізій, художніх концепцій, морально-естетичних ідеалів та поетики. Збагачення і оновлення, навіть ускладнення споконвічних понять про землю, будинку в творчості Шукшина цілком закономірно. Його світосприйняття, життєвий досвід, загострене почуття батьківщини, художницької проникливість, породжені в нову епоху життя народу, обумовили таку своєрідну прозу.

Першою спробою осмислення В. Шукшиним доль російського селянства на історичних зламах, став роман “Любавін”. У ньому мова йшла про початок 20-х років нашого століття. Але головним героєм, головним втіленням, зосередженням російського національного характеру для Шукшина був Степан Разін. Саме йому, його повстання, присвячений другий і останній роман Шукшина “Я прийшов дати вам волю”. Коли вперше зацікавився Шукшин особистістю Разіна, сказати важко. Але вже в збірнику “Сільські жителі” починається розмова про нього. Був момент, коли письменник зрозумів, що Степан Разін якимись гранями свого характеру абсолютно сучасний, що він – зосередження національних особливостей російського народу. І це дорогоцінний для себе відкриття Шукшин хотів донести до читача. Сьогоднішній людина гостро відчуває, як “скоротилася дистанція між сучасністю та історією”. Письменники, звертаючись до подій минулого, вивчають їх з позиції людей XX сторіччя, шукають і знаходять ті моральні і духовні цінності, які необхідні в наш час. Минає кілька років після закінчення роботи над романом “Любавін”, і Шукшин на новому художньому рівні намагається досліджувати процеси, що відбуваються в російській селянство. Поставити фільм про Степана Разіна було його мрією. До неї він повертався постійно. Якщо взяти до уваги природу шукшинських дарування, надихає і що харчувався живим життям, врахувати, що він сам збирався грати роль Степана Разіна, то від фільму можна було б очікувати нового глибокого проникнення в російський національний характер. Одна з кращих книг Шукшина так і називається – “Характери” – і саме це назва підкреслює пристрасть письменника до того, що скаладивалось в певних історичних умовах.

В оповіданнях, написаних в останні роки, все частіше звучить пристрасний, щирий авторський голос, звернений прямо до читача. Шукшин заговорив про самому головному, наболіле, оголюючи свою художницької позицію. Він ніби відчув, що його герої не всі можуть висловити, а сказати обов’язково треба. Все більше з’являється “раптових”, “навидуманних” розповідей від самого себе Василя Макаровича Шукшина. Таке відкрите рух до “нечуваної простоти”, своєрідної оголеності – у традиціях російської літератури. Тут власне вже не мистецтво, вихід за його межі, коли душа кричить про свій біль. Тепер розповіді – суцільне авторське слово. Інтерв’ю – оголене одкровення. І скрізь питання, питання, питання. Найголовніші про сенс життя.

Мистецтво повинно вчити добру. Шукшин у здатності чистого людського серця до добра бачив найдорожче багатство. “Якщо ми чим-небудь сильні і по-справжньому розумні, так це в доброму вчинку”, – говорив він.

З цим жив, в це вірив Василь Макарович Шукшин.





Схожі твори: