Головна Головна -> Твори -> Роль епілогу в романах Л. М. Толстого «Війна і мир» і Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»

Роль епілогу в романах Л. М. Толстого «Війна і мир» і Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»



Епілог – заключна частина твору, в якій остаточно прояснюється розв’язка сюжету, доля героїв, формулюється основна думка твору. Епілог представляє собою підсумок роману.

У творах Л. М. Толстого і Ф. М. Достоєвського роль епілогу надзвичайно велика. По-перше, епілог логічно завершує сюжет твору, по-друге, епілог містить авторську філософську та життєву позицію, оцінку сюжетних подій і персонажів. Розглянемо, як досягають цих цілей автори романів “Війна і мир” і “Злочин і кара”. 

У романі Толстого дві самостійні частини епілогу відповідають двом вищеназваним цілям. Філософська позиція Толстого настільки віддалена від сюжету твору, що могла б існувати самостійно, як філософського трактату. Сюжетна розв’язка (перша частина епілогу) займає істотно меншу частину епілогу.

Прямо протилежним чином будує свій епілог у “Злочин і кара” Достоєвський: фактичне опис життя героїв тісно, буквально невіддільно пов’язане з його філософській концепцією. Так, наприклад, реальне опис сну Раскольникова на каторзі про тріхінах (страшних віруси гордині і честолюбства), погубити все людство, одночасно є показом гуманістичних переконань Достоєвського; каяття Раскольникова в його злочин, в невірстві в Бога відображає прагнення до Бога самого Достоєвського; усталені відносини Соні і Родіона проголошують ідеал людинолюбства Достоєвського.

Не можна сказати, що перша частина епілогу “Війни і миру” не містить авторської позиції. Навпаки, перша частина епілогу так само багата виразом авторської позиції, як і весь роман Толстого. Але, на відміну від другої частини і на відміну від епілогу Достоєвського, перша частина містить лише опис фактів, що підкреслюють позицію Толстого, причому в опис цих фактів автором майстерно вставлені численні свої навідні думки. Так, Толстой показує нам своїх героїв вже після подій війни 1812 року (дію епілогу відбувається в 1821 році). П’єр став прекрасним чоловіком, сім’янином, справжньою людиною, приємним і навіть необхідним у спілкуванні. Той перший життєвий цикл, який намітив для свого героя Толстой, пройдений з честю. Що чекає героя далі? Тиха затишна сімейне життя? Заняття маєтком? Ні. На ці питання автор дає зовсім іншу відповідь: П’єра чекають нові випробування. Випробування, пов’язані з участю П’єра в політичному гуртку. (Як ми розуміємо, П’єр стане декабристом, візьме участь у повстанні на Сенатській площі.) Так Толстой доводить нам, “що люди, як ріки”, весь час змінюються, шукають щось, до чого-то прагнуть, і це прагнення до гармонії, до істини робить їх “цілком добрими”. Дивує нас в епілозі образ Наташі, яка стала сильною, мудрою, урожайний. Вона зовсім не схожа на ту дівчинку, граціозну, життєрадісну, якою ми бачимо її на початку роману. Сенс життя Наталі – у материнстві. А саме так уявляє долю і призначення жінки сам Толстой. Микола Ростов – Цілком добропорядний середній людина, що звикла підкорятися і не сумніватися. Мар’я Болконський (тепер уже Ростова) знаходить своє щастя в родині. Молодший Болконський, Ніколень-ка, тільки починає жити, і ми сподіваємося, що він гак само гідно пройде свій життєвий шлях, як і його батько.

Таким чином, розповідаючи про долі героїв у першій частині епілогу. Толстой досягає того, що будь-якому уважному читачеві приходять на розум ті самі висновки, які і бажає отримати від нього автор, незважаючи на те що сам автор ці висновки не формулює.

Як у “Війні і світі”, так і в “Злочині і карі” практично весь вираз філософської концепції авторів зосереджено в епілозі. Розглядаючи концепції Достоєвського і Толстого, неважко помітити, що їх ледве вдається зіставити або протиставити. І не дивно: автори розглядають і вирішують різні філософські питання.

Достоєвського цікавлять проблеми добра і зла, сутності людини, падіння і відродження душі людини. Його позиція – гуманізм, любов до людини, хто б він не був. Тому він дає можливість своєму грішному героєві, Родіону Раскольникова, прозріти й жахнутися скоєного, повірити в любов і відродження своєї душі. Тому роман закінчується фразою: “Але тут вже починається нова історія, історія поступового оновлення людини, історія поступового переродження його, поступового переходу з одного світу в інший, знайомства з новою, досі абсолютно невідомо дійсністю …”

Толстой ж, на відміну від Достоєвського, задається більш глобальною проблемою: “Що рухає світом, його історією?” І дає на нього відповідь: “Закони необхідності”. Його позиція – фаталізм.

Незважаючи на різницю в підходах письменників, є філософські питання, на які вони обидва дають відповіді. Одним з таких питань є питання про роль людини в навколишньому його світі.

Як “Злочин і кара”, так і всі інші твори Достоєвського присвячені вивченню сутності людини, і вже в цьому проявляється те, що Достоєвський відводить людині ключову роль у світобудові. Приклади з “Злочину і покарання” – тому підтвердження. “Це людина-то воша!?” – Вигукує Соня, яка в даному питанні висловлює авторську позицію. Всі позитивні герої “Злочину і покарання” стоять на позиціях людинолюбства, і лише після ухвалення цієї позиції здатний відродитися Раскольников.

Зовсім іншу роль відводить людині Толстой: на його думку, людина – лише пішак у складній грі, результат якої зумовлений, і мета пішаки – усвідомити правила гри і слідувати їм (і в такому випадку опинитися в числі переможців-праведників), в іншому випадку пішак буде покарана долею, опір якої марно. Гігантська ілюстрація такої позиції – картини війни, де всі, включаючи царів і великих полководців, безсилі перед долею, де перемагає той, хто краще розуміє закони необхідності і не опирається їм (Кутузов).

Дуже цікаві передумови, які призводять великих письменників до думки про рівність всіх людей: Достоєвський цінує кожного настільки високо, що ніщо не може перевершити цю людину в очах письменника (тому всі люди індивідуальні, всі люди рівні як божеські творення). Толстой ж стверджує, що кожна людина (навіть Наполеон) безпорадний перед долею, і тому всі люди рівні.

В епілозі остаточно прояснюється погляд письменників на Бога. Достоєвський ніяк не згадує Бога у зв’язку з фактичними подіями, не затверджує його впливу на долі людей. Проте всі позитивні герої “Злочину і покарання” побожні (включаючи виправишся Раскольникова). І притча о.воскрешеніі Лазаря проходить лейтмотивом через увесь роман. Достоєвський цінує християнську релігію за її людинолюбні заповіді, які збігаються з його філософськими переконаннями.

Відношення Толстого до Бога куди більш складно. Це – заперечення Бога загальноприйнятого, з одного боку, і в той же час – схвалення віри в Бога як до вищого провидіння (воно ж – закони необхідності). Прикладом схвалення такої віри служить образ П’єра Безухова, після довгих поневірянь і випробувань прийшов до Бога.

Як видно з вищесказаного, в епілозі обох творів авторами вирішуються багато найважливіших філософські питання, які було б проблематично дозволити по ходу твори.

Безумовно, в епілозі “Війни і миру” представлена більш широка філософська позиція, ніж в епілозі “Злочину і покарання”. Відмінність епілогу Толстого і в тому, що для підтвердження своєї позиції у другій частині епілогу він не використовує сюжетного матеріалу свого твору, а користується знову придуманими аргументами. Особливо слід відзначити незвичайне новаторство Толстого, який перетворив епілог з невеликого придатка або просто останньою голови на самостійний твір, роль якого порівнянна з роллю основної частини “Війни і миру”.

Таким чином, ми бачимо, що в обох творах епілоги відіграють величезну роль, завершуючи сюжетну лінію і показуючи філософську концепцію авторів. Крім того, в “Війні і світі” друга частина епілогу служить доказом філософської концепції Толстого, і її значення можна порівняти із значенням основної частини роману.





Схожі твори: