Головна Головна -> Твори -> Образ Базарова (за романом Тургенєва «Батьки і діти»)

Образ Базарова (за романом Тургенєва «Батьки і діти»)



Написаний у переломний момент історичного розвитку Росії роман “Батьки і діти” показав гострі проблеми сучасності, які ще довго після появи цього твору хвилювали російське суспільство. Цей роман І. С. Тургенєва – відображення суспільного конфлікту 60-х років XIX століття, глибина якого показана на прикладі вічного конфлікту батьків і дітей. У романі ми бачимо типового представника різночинців, для яких при всіх їхніх відмінностях у суспільно-політичних поглядах, був характерним глибокий демократизм. Основний конфлікт роману тримається на протиставленні і зіткненні демократизму та аристократизму і полягає в проблемі батьків і дітей. 

Базарів – демократ-разночінец. Ці люди, частіше недворянського походження, працею пробивали собі дорогу в життя і не визнавали станового поділу суспільства. Прагнучи до знань, вони цінували людини не по знатності і багатства, а по його справах, користь для оточуючих людей. “Мій дід землю орав”, – говорить Базаров про своє походження. При цьому він замовчує про предка з боку матері, показуючи тим самим відсутність усякого інтересу до діда-дворянину.

Демократизм властивий не тільки переконанням Базарова, але і його зовнішності. Поява героя роману в дворянському середовищі в “балахоні” вже саме по собі – виклик умовностям, умисне нехтування ними. Ми звертаємо увагу і на “голу червону руку” Базарова – це рука людини, не далекого фі-тному праці. Вона дуже відрізняється від пещеною руки дворянина, щоб її можна було не помітити. У цілому в зовнішності Базарова Тургенєв підкреслює його інтелектуальне початок: розум і самоповагу.

Ми бачимо, що життя дозвільного аристократичного суспільства проходить в неробство, чого не можна сказати про Базарова. Безперервну працю є змістом його життя. Тургенєв розкриває характер його роботи: “Базаров привіз із собою мікроскоп і цілими годинами з ним возився”, він проводить “фізичні та хімічні досліди”, тобто продовжує в Мар’їна свої природничонаукові заняття.

Яке ж відношення до Базарова основних героїв роману? Микола Петрович – добрий і м’яка людина, тому він відноситься до Базарова кілька відчужено, з нерозумінням і навіть острахом: “Микола Петрович побоювався молодого” нігіліста “і сумнівався в користі його впливу на Аркадія”. Почуття Павла Петровича сильніше і виразніше: “… Павло Петрович всіма силами душі своєї зненавидів Базарова: він вважав його гордія, нахабою, циніком, плебеєм”. Остаточно утвердився у своїй неприязні до Базарова і “по-своєму … аристократ не гірше Павла Петровича” старий Прокофьіч. Він називав його живодерів і прощелигой і запевняв, що він “із своїми бакенбардами – справжня свиня в кущі”.

Зате прості люди всією душею тягнуться до Базарова. Сором’язлива і боязка Фенечки “до того з ним освоїлася, що одного разу вночі веліла розбудити його”, коли захворів її син. А “дворові хлопчаки бігали за” до-хтуром “, як собачки”. Симпатизують йому і покоївка Дуняша, і Петро, вони відчували, що він “все-таки свій брат, не пан”.

Зіткнення Базарова і Павла Петровича як представників не тільки різних поколінь, а й людей різних переконань, було неминучим. Павло Петрович “чекав тільки приводу, щоб накинутися на ворога”. Базарів ж вважав марним витрачати порох на словесні битви, але ухилитися від сутички не міг. Страшні слова про те, що він все заперечує, Базаров говорить з “невимовним спокоєм”. Душевна сила, впевненість у своїй правоті, глибока переконаність звучать в самому голосі його, в коротких, уривчастих репліках.

Образ Євгенія Базарова більш повно розкривається саме в порівнянні з Павлом Петровичем. У словах останнього відчувається аристократизм. Він постійно вживає вирази, що підкреслюють вихованість істинного аристократа (“чутливо вам зобов’язаний”, “честь маю кланятися” …). Достаток у промові цього героя іноземних виразів дратує Базарова: “Аристократизм, лібералізм, прогрес, принципи … подумаєш, скільки іноземних і непотрібних слів! Російській людині вони задарма не потрібні “. Мова ж самого Базарова відрізняють дотепність, винахідливість, прекрасне знання народної мови і вміння володіти ним. У промові Базарова проявляється властивий йому склад розуму – тверезий, здоровий і ясний.

У частих суперечках “пана нігіліста” Базарова і “феодала” Кірсанова порушені майже всі основні питання, по яких розходилися в поглядах демократи-різночинці і ліберали: про шляхи подальшого розвитку країни, про матеріалізм і ідеалізм, про знання науки, розумінні мистецтва і про ставлення до народу. Ми бачимо, що всі принципи Павла Петровича зводяться по суті до того, щоб захистити старий порядок, а погляди Базарова – до викриттю цього порядку.

Коли суперечка зайшла про народі, вони нібито зійшлися в поглядах. Базарів згоден з Павлом Петровичем, що народ “свято береже перекази, він патріархальний, він не може жити без віри”. Але якщо Кірсанов переконаний в цінності цих якостей, то Базаров готовий все життя присвятити тому, щоб це було не так. Головний герой роману, здавалося б, зневажливо говорить про росіян мужиків. Але він виступає не проти них самих, а проти розчулення перед їх відсталістю, марновірством, неуцтвом.

Часом позиція Базарова, “який до всього ставиться з критичної точки зору”, відрізняється край-ністю. Це можна сказати про його естетичні погляди. Так, Базаров насмішкувато ставиться до Пушкіна, заперечує живопис, поезію. Він не помічає краси навколишньої природи, хоча по-своєму любить її, вважаючи, що в ній – величезні ресурси, які можна використовувати на благо людини (“природа – не храм, а майстерня”).

Коли пишеш про Євгенію Базарова, не можна не сказати головного – того, що ця людина вкрай самотній. У Мар’їна Базаров – гість, різко що відрізняється від господарів-поміщиків. І для слуг, і для господарів там він свій. У селі ж свого батька Базаров в очах кріпаків – пан. На ділі він далекий і від поміщиків, і від простих людей. Він самотній.

Він самотній ще й тому, що в романі ми не бачимо жодного однодумця Базарова. Є тільки його уявні учні. Це перш за все “маленький ліберальний барин” Аркадій. Проте його зацікавлення Базаровим – не більше ніж данина молодості. При цьому він все-таки кращий з зображених у романі учнів Базарова. Інші його “послідовники” зображені сатирично. Ситніков та Кукшин бачать у нігілізмі заперечення всіх старих моральних норм та з захопленням дотримуються цієї “моді”. Базарів самотній не тільки в дружбі, але й у коханні. У своєму гіркому почуття до Одінцової він розкривається як глибока сильна натура.

Сам Тургенєв визнавав, що цей герой “все-таки варто ще напередодні майбутнього”. Автор “Батьків і дітей” зізнається: “Я хотів зробити з нього обличчя трагічне … Мені мріялося фігура семирічної, дика, велика, наполовину зросла з грунту, сильна, злобна, чесна, – і все-таки приречена на загибель”. Мені здається, що Тургенєву вдалося створити саме такий образ. І він зайняв своє гідне місце в ряду літературних героїв XIX століття. Д. І. Писарєв дав таку оцінку головному герою “Батьків і дітей”: “… у Печоріна є воля без знання, у Рудіна – знання без волі; у Базарова є і пізнання, і воля, думка і справа зливаються в одне тверде ціле”.


Загрузка...



Схожі твори: