Головна Головна -> Твори -> Мій Пушкін (2)

Мій Пушкін (2)



6 червня 1999 Пушкіну виповнилося 200 років, а мені 6 червня – чотирнадцять. Для мене це подвійне свято. Ми з Пушкіним народилися в один день у Пушкінський Горах, на святій землі, і з перших днів свого життя я дихав тим самим повітрям, що і Пушкін. Мене возили в колясці по тим же доріжках, по яких колись ходив сам Олександр Сергійович. 

У кожного своя дорога до великого поета. У мене вона починається зі святих гір. Кожне літо я відпочиваю на своїй батьківщині. Михайлівське, Петровське, Тригір’я-ське … Відвідуючи їх, я відчуваю справжнє щастя знову і знову доторкнутися до нерозривної зведенню чарівних звуків, почуттів і дум.

Ось величезний камінь на в’їзді до Михайлівського. У центрі садиби, де жив О. С. Пушкін, варто садиба. “Притулком спокою, праць і натхнення” назвав поет Михайлівського. Один у глухому селі, Пушкін потребував відданого близьку людину. І таким близьким людиною для нього стала няня Аріна Родіонівна.

… Бувало,

Її прості мови та поради

І повні любови, докору,

Стомлене мені серце підбадьорювали

Відрадою тихою …

Відносини Пушкіна і Аріни Родіонівну повні дивовижною сердечності, це були відносини двох близьких, люблять одне одного людей. З дитинства Пушкін навчався у няні народної мови, вона долучила його до усної народної творчості, пробудила в ньому неослабний інтерес до пісень і казок рідного народу. “Що за втіха ці казки! кожна є поема! “Всі ми випробували на собі красу і чарівність пушкінських казок. Це вони будили в наших дитячих душах любов до всього доброго і безкорисливому. Боже, як ми сміялися, читаючи про те, як “підстрибнув поп до стелі” від клацання розумного балди.

Так, спочатку це були казки, які читали мені бабуся, дідусь, мама. Ці казки не можна забути.

Неподалік від садиби містився негустий прозорий ліс. Гуляючи по ньому, я щиро вірив Пушкіну і шукав на “невідомих доріжках сліди небачених звірів”. А коли я зупинився у старого в кілька обхватів дуба, мені захотілося побачити “Злата ланцюг на дубі том”, де “вдень і вночі кіт учений все ходить по ланцюгу колом”. Здавалося, ось-ось побачу русалку, яка де-то ховається в густому гіллі.

Йшов час. Я дорослішав разом з Пушкіним. І кожного разу, коли я приїжджав у моє рідне Пушкіногорье, я дізнавався про поета щось нове, трепетно дивився на “стіл з померклими лампадкою”, де “купа книжок, і під вікном ліжко, покрита килимом, і вигляд у вікно крізь морок місячний … “” Тут, саме тут за цим столом і з цим пером у руці створювалися глави “Євгенія Онєгіна”, вірші “Село”, “Зимовий вечір”, – думав я. А в голові вже звучали дивовижні рядки, а потім мелодія:

Буря мглою небо криє, Вихори снігові крутячи. Те як звір вона завиє, То заплаче, як дитя.

Природа Пушкіногорья не могла не надихати поета на творчість. Він вірив, що красу тутешніх місць оцінять його нащадки, і хотів, щоб про нього пам’ятали:

… Але хай мій онук

Почує ваш привітно шум …

Пройде він повз вас у темряві ночі

І про мене вспомянет.

Щороку у першу неділю червня, у дні Пушкінський читань, старої ганнібаловской дорогою, рушійної з Пушкінського Гор у Михайлівське, за якою часто гуляв Пушкін, я поспішаю на побачення з моїм добрим другом. Дорога йде повз озеро Маленец, повз колодязя з питною водою, звідки носили її на садибу. Ось “горб лісистий”, оспіваний Олександром Сергійовичем, височить на протилежному березі. Далі йду до “кордоні володінь дідівських”, до “трьом соснам”. Старих сосен вже давно немає. На цьому місці тепер “Млада гай розрослася” – потомство племені “Млада, незнайомого”. Іду, щоб причаститися, щоб очиститися, щоб стати краще, піднесеніше.

Не за горами літо, канікули. Я знову поїду в Пушкіногорье, обов’язково побуваю у Святогірському монастирі, на могилі Олександра Сергійовича, покладу квіти, помовчу, а потім побачу свого поета, вже на рік постарілого, але вічно сучасного та коханого, і прошепчу, окинувши поглядом околиці:

Вітаю тебе, пустельний куточок,

Притулок спокою, праць і натхнення.

А він скаже, звертаючись і до мене:

Здрастуй, плем’я молоде, незнайоме!

Саме так написано на старовинному камені, який лежить біля дороги, що веде до будинку великого поета.


Загрузка...



Схожі твори: