Головна Головна -> Твори -> Філософська проблематика поезії Б. Пастернака

Філософська проблематика поезії Б. Пастернака



Поезія Бориса Пастернака не легка для сприйняття. Справа отут не тільки в складності його поетики, але й у глибині і динаміці думки. Колись поет помітив, що філософія – листя поезії. Читаючи його вірші, переконуєшся в цьому знову і знову. Філософська традиція в російській ліриці представлена такими іменами, як Баратинський, Пушкін, Лермонтов, Тютчев. У своїй творчості вони міркували про питання буття, життя і смерті, людського призначення і духовності, взаєминах людини і світу, людини і природи. Ідеали Істини, Добра і Краси знаходять своє вираження у добутках всіх великих художників поза залежністю від місця і часу їхнього існування, тому що саме ці цінності визначають людське життя в цілому: вони суть його, першооснова. Філософська спрямованість лірики Пастернака багато в чому обумовлена біографічними факторами. Музика, живопис і література визначали атмосферу у дитинстві поета. Його батько був відомим художником, мати – обдарованою піаністкою. Гостями дома були Сєров, Врубель, Скрябін, Рахманінов, Лев Толстой. Майбутній поет напружено всмоктує в себе все нове, осягає природу всього мистецтва і, в остаточному підсумку, всякої духовності. Усі прояви людського духу мають своїм підсумком узагальнюючу філософську систему поглядів.

Для її вивчення молодий Пастернак вирішує стати професійним філософом, вступає на філософське відділення історико-філологічного факультету, потім продовжує навчання у Марбурзі. І хоча остаточний вибір його впав на поезію (чому, на мій погляд, варто тільки радуватися), поет на все життя залишається «прив’язаний» до філософської тематики, що органічно входить у його поезію, не придушуючи, не послабляючи її. Скоріше, навпаки, лірика Пастернака тільки виграє від такого зближення, знаходячи нечувану глибину і силу впливу. Особливість філософської думки Пастернака, або, точніше, способу її вираження, – те, що вона ніде не дана явно, відкрито. Поезії взагалі це не властиво, але у Пастернака глибинний підтекст вірша зашифрований, захований особливо витончено, на грані ризику, що ледачий і нецікавий читач не зможе його вловити. Що ж, виходить, такий читач віршам не потрібний. Людина, що читає Пастернака, повинна сама пройти шлях від поетичного образа до філософського узагальнення: автор ніколи не представляє явно «кінцевий висновок мудрості земної», котра є ясною для нього самого. Він дає вихідний матеріал для напружених уявних шукань, втім, розсипаючи отут і там натяки, віхи для вказівки шляху. А основна філософська позиція поета залишається як би «за кадром». Не претендуючи на повноту і однозначну правильність тлумачення, спробуємо описати основні принципи пастернаківського світогляду. Основна філософська проблема – проблема буття. У якімсь змісті для Пастернака її немає. У нього світ існує – і все. Без усяких «чому» і «навіщо». Існування світу затверджується всією поезією Пастернака.   Сама вона – незрадне вираження подиву і благоговіння перед чудом життя. Тому що життя у всіх його різноманітних проявах є неминуще чудо, чия незвичайність настільки велика, що здатна зцілити будь-який біль:

  • На світі немає туги –
  • Такої, котру сніг би не виліковував.

Герой   поезії   Пастернака   приймає буття таким, яким воно є; досконалість, доцільність його не викликають сумніву. «Сестра моя – життя», – говорить він. І життя входить у його вірші як у свій будинок: поет з ним на «ти», меж ними немає дистанції, про що свідчать ці рядки:

  • Із мною, з моєю свічею урівень
  • Мири розквітлі висять.
  • Герой приймає світ, і життя в ньому здається йому простим і не обтяженим премудростями, створеними штучно:
  • Легко прокинутися і прозріти,
  • Словесне сміття із серця витрясти
  • І жити, не засмучуючись надалі.
  • Все це – невелика хитрість.

Благоговіння перед життям поширюється на всі його форми, без принижуючого його  великого духу розподілу на вічне і минуще, на піднесене і приземлене: «О Господи, як доконані Справи твої, – думав хворий, – Постелі, і люди, і стіни, Ніч смерті і місто нічне…». Як правило, у добутках Пастернака тема смерті майже відсутня у чистому вигляді. Смерть не порушує законів і плину життя, вона теж є частиною буття. Смерть – це скоріше перехід до іншого етапу існування. Герой не відчуває страху перед небуттям, тому що небуття не існує. Про це – вірш «Уроки англійського». Звертаючись до героїнь Шекспіра, поет оповідає про те, як їхня смерть стає відкриттям нових світів, не кінцем,  а початком життя у всесвіті. Міркуючи про основи буття, Пастернак на перше місце ставить любов. Кохання – не просто людське почуття, але принцип життя, його першооснова. Йому є відповідність у світі природному – це загальний зв’язок всіх явищ і речей. В одному з віршів поет проводить паралель між коханням героя і життям морської стихії: герой прив’язаний до своєї коханої, як море до берега. У вірші «Давай роняти слова…» на питання про те, хто керує світом, «хто велить», дається відповідь: «Всесильний бог любові, Ягайло і Ядвиг». Ці імена обрані не випадково – колись саме шлюб, почуття польської королеви Ядвіги до литовського князя Ягайло дало початок новій державі. Почуття кохання ріднить людину і світ. Саме  кохання дає  людині можливість зрозуміти світ. Проблема світорозуміння дуже важлива для Пастернака, і єдине її рішення в поезії автора –  це повне прийняття всіх подоб життя. Своє визначення змісту людського життя поет сформулював у вірші, який можна назвати програмним для його творчості – «У всьому мені хочеться дійти…». Людина повинна жити, осягаючи закони цього світу – закони любові усього до всього. Відповідно до них повинно будуватися і його життя: «Але треба жити без самозванства, Так жити, щоб зрештою Залучити до себе любов простору, Почути майбутній заклик». Праця при цьому виступає як мета буття і його форма: герой говорить про блаженство «занять», про те, що «ледарство – прокляття».  Такий для Пастернака «кінцевий висновок мудрості земної». Філософія Пастернака – життєстверджуюча і оптимістична. У цьому світі багато трагедій і негод, але вони ведуть нас до нових висот розуміння життя, служать свого роду, що очищає душу, катарсисом. Не можна сказати – «Світ прекрасний», але потрібно – «Світ існує, і це прекрасно». Ним править закон любові. Все це повинна прийняти людина, прийняти і працювати.

 





Схожі твори: