Головна Головна -> Твори -> Зображення глибокого, безкорисливого почуття любові, багатства духовного світу героїв і причин, що зумовили трагічність їхніх доль (за повістю О. І. Купріна)

Зображення глибокого, безкорисливого почуття любові, багатства духовного світу героїв і причин, що зумовили трагічність їхніх доль (за повістю О. І. Купріна)



Жититак жити,

любититак вже закохуватися.

У місячному золоті цілуйся і гуляй,

Якщо ж хочеш мертвим поклонятися,

Те живих тим сном не отруюй.

С. Єсенін

Відкриваєш зібрання творів О. І. Купріна і поринаєш у дивовижний світ його героїв. Всі вони дуже різні, але в них є щось, що змушує співпереживати їм, радіти і засмучуватися разом з ними.

Незважаючи на безліч драматичних ситуацій, в його творах життя б’є ключем. Його герої – люди з відкритою душею і чистим серцем, повстають проти приниження людини, що намагаються відстояти людську гідність і відновити справедливість.

Однією з найвищих цінностей у житті А. І. Купріна була любов, тому у своїх повістях “Поєдинок”, “Гранатовий браслет”, “Олеся” він зачіпає цю животрепетну для всіх часів тему. Ці твори об’єднують спільні риси, найголовніша з яких – трагічність долі головних героїв. Здається, що ні в одному з прочитаних мною літературних творів тема кохання не звучить так, як у Купріна. У його повістях любов безкорислива, самовіддана, не спрагла нагороди, любов, для якої здійснити будь-який подвиг, піти на муки зовсім не праця, а радість.

Кохання у творах Купріна завжди трагічна, вона свідомо приречена на страждання. Саме така всепоглинаюча любов торкнулася поліської відьми Олесі, яка полюбила “доброго, але тільки слабкого” Івана Тимофійовича. Героям повісті “Олеся” судилося зустрітися, провести чудові хвилини удвох, пізнати глибоке почуття любові, але їм не судилося бути разом. Таку розв’язку зумовили багато причин, які залежать як від самих героїв, так і від обставин.

Повість була написана в 1898 році. Головний герой Іван Тимофійович – пан, якого доля закинула в глуху село Волинської губернії, де він жив у старому поміщицькому будинку разом зі слугою. Саме після його розповіді про місцеву відьмі Мануйлихою герой знайомиться з Олесею – її внучкою. Купрін не вдавався в опис головного героя, тому про нього ми знаємо мало. Зате образ головної героїні автор показав чудово.

Олеся – красуня-дикунка, вона виросла в глушині лісів, в хатинці на болотах, після того, як її бабусю разом з нею вигнали з села за чаклунство. За словами Купріна, в дівчині не було нічого схожого на місцевих дівчат. Олеся відрізнялася добротою, свіжістю розуму, здатністю на глибоке почуття.

Відразу ж після знайомства між не! Про та Іваном Тимофійовичем зав’язується дружба. Дівчина все більше переймалася довірою до частого гостя, а він багато дізнається про Олеся. Вона розповіла йому, що ворожила на нього, але не хотіла відкривати, що випало: “Будь ласка, не просіть … Недобре вам вийшло”. Гість не повірив, а Олеся сказала: “От коли мої слова збудуться, ви мене тоді згадайте”. Адже не знав він, на відміну від дівчини, що пророкування збулося.

Отже, герой став частим гостем у хатинці. У нього з Олесею увійшло в звичку, що вона проводжала його до Іріновского шляху. По дорозі у них зав’язувався цікава розмова. Саме з того, про що вони говорили, можна судити про багатство їхнього духовного світу. Олеся розпитувала його про все, що її хвилювало, вона володіла свіжим уявою. Багато чого їй здавалося дивним, казковим, неправдоподібним, але дівчина охоче приймала все, що говорив гість. Пана вражали здатності Олесі: “Знаєш, що мене дивує в тобі, Олесю? Ось і ти зросла в лісі, нікого не бачили. Читати ти, звичайно, теж багато не могла … А між тим ти так добре кажеш, не гірше цієї панночки “. “Про любов між нами не було сказано ще ні слова, але бути разом для нас вже стало потребою”. Але одного разу відносини між ними змінилися. Олеся більше не проводжала гостя, вони ні про що не говорили. Кілька днів Іван Тимофійович не був у хатинці через хворобу, але коли прийшов, Олеся знову була йому рада. “На цьому чарівному, новому для мене особі в одну мить відбилися, змінюючи один одного, здивування, переляк, тривога і така сяюча посмішка любові …” У цей день Олеся зізналася в коханні, віщування стало збуватися. Дівчина знала, що буде нещасна, як все обернеться, але пішла на це: “Я думала, що можна піти від долі. Тепер мені все одно, все одно … Тому що я люблю тебе “. А слова: “Я ніколи не попрекну тебе, ні до кого ревнувати не стану …” У цьому виражається глибоке, безкорисливе почуття дівчини. Яким же сильним має бути це почуття, щоб заради нього потім бути нещасною: “… здається, все б на світі віддала, аби з тобою хоч хвилиночку ще побути. Нехай, думаю, що буде, те буде, а я своєї радості нікому не віддам “. Ваня, так вона його називала, теж боявся, але він любив її. Майже цілий місяць тривали їх зустрічі, але наближався час від’їзду. Ваня не міг сказати коханій це, тому відтягував час. Тоді Іван Тимофійович запропонував їй вийти за нього заміж. Йому було все одно, що вона незаконна, проста, неосвічена дівчина. Між ними відбулася розмова про церкву. Справа в тому, що Олеся не була хрещеною і в церкву не можна їй було ходити, тому що вона вважалася відьмою. Дівчина не погоджувалася, але вслід йому сказала: “… знаєш, мені страшенно хочеться зробити тобі що-небудь приємне … ти б дуже був задоволений, якби я коли-небудь пішла до церкви? “На це вона йшла ради нього! У Вані було неясне потяг серця відрадити її, але він не послухався його. З цього моменту їх відносини невблаганно наближалися до трагічної розв’язки. “Олеся переламала свою боязнь і прийшла до церкви. Іван Тимофійович дізнався від однієї людини, що на площі перебродскіе дівчата зловили відьму, оточили її, хотіли вимазати дьогтем, побили, але їй дивом вдалося втекти. Коли бігла, то вигукнула загрозу. Ваня примчав до хатки, де сиділа ст & руху Мануйлов-ха біля ліжка хворої Олесі. Він заплакав, а вона втішала його: “Не будемо ж плакати, поки ми разом, давай хоч останні дні проведемо весело”. Дівчина сказала, що їм з бабусею треба виїхати, тому що вона посварилася людям: “А тепер трохи що трапиться, зараз на нас скажуть … всі ми будемо винні …”, тому що були вже такі випадки. Олеся послухалася долі: “Значить, не хоче доля нашого з тобою щастя … А якщо б не це, хіба, ти думаєш, я чогось злякалася б?” Вони попрощалися. Побоювання героїні виправдалися. Вночі пішов сильний град, який побив жито у селян. Іван поїхав попередити жінок про небезпеку, але коли він приїхав, їх вже не виявилося. Герою самому треба було їхати, так як про нього громада кричала недобре.

Отже, ми бачимо, чим закінчилася любов героїв. Але все-таки, які ж причини зумовили трагічність їхніх доль?

По-перше, герой сам винен. Він виявився слабким, не треба було взагалі йому йти в цю хатинку, не треба було зустрічатися з Олесею. Послухав би він того, що сказали карти. Але врешті-решт він міг забрати її з собою туди, де б їх не знали. Може, якби Ваня послухав серця і не дозволив Олесі піти до церкви, ніхто б її не зачепив. Олеся теж знала, до чого можуть привести їх відносини, але продовжувала зустрічатися з ним. Ще у цій трагедії винні люди, їх темрява, затурканість, страх перед відьмами і чаклунами.

А як захоплює нас сюжет повісті “Гранатовий браслет”, де показано лицарська, романтична любов Жовто-кова до княгині Вірі Миколаївні, що поглинула все його єство! Любов чиста, нерозділене, безкорислива, “сильна як смерть”. Ніякі життєві зручності, розрахунки, компроміси не повинні її торкатися. Для жовткова життя – це любов. Втрутилися в його почуття, образили їх – значить, принизили його гідність. Князь Шеїн, чоловік Віри Миколаївни, – добрий і справедливий чоловік. Він зі співчуттям ставиться до поштової чиновнику жовткова, пристрасно закоханому в його дружину. Він розуміє, що на його очах розгорнулася “величезна трагедія душі”, і, відкинувши забобони, виявляє глибоку повагу до почуттів маленької людини. Але грубе втручання у святі почуття, в прекрасну душу вбили жовткова. Він йде з життя без скарг, без докорів, вимовляючи, як молитву: “Нехай святиться ім’я Твоє”. Жовтків вмирає, благословляючи кохану жінку.

Так описує любов А. Купрін. Читаєш і думаєш: напевно, так у житті не буває. Але, всупереч здоровому глузду, хочеться, щоб було.

Книги Купріна нікого не залишають байдужим, навпаки, вони завжди ваблять до себе. Багато чого можна вчитися молодим людям у цього письменника: гуманізму, доброти, душевної мудрості, вмінню любити, цінувати любов.





Схожі твори: