Головна Головна -> Твори -> Сила і слабкість натури підпоручика Ромашова (за повістю О. І. Купріна «Поєдинок»)

Сила і слабкість натури підпоручика Ромашова (за повістю О. І. Купріна «Поєдинок»)



Підпоручик Ромашов – головна діюча особа повісті “Поєдинок”. У творчості А. І. Купріна “Поєдинок”

245 є самим значним твором початку століття. У повісті письменник синтезував свої спостереження над армійським побутом. Він і раніше неодноразово звертався до цієї теми, але в менш масштабних творах. Оскільки Купрін сам служив в полку, атмосфера, відтворена в книзі, відображає реальну дійсність.

Купрін говорив про свою повісті: “Головна дійова особа – це я”. Дійсно, в біографіях автора і героя є чимало спільного. Можна припустити, що в уста Ромашова Купрін вклав деякі свої роздуми. Однак герой – самостійна особистість.

Характер Ромашова показаний в постійному розвитку, в динаміці. Це відрізняє його від всіх інших героїв, які “увійшли” в повість з уже цілком сформованими характерами, поглядами, поняттями.

Розповідь про долю головного героя починається вже після того, як він відслужив в полку півтора року, оскільки кардинальні, значимі зміни стали відбуватися з Ромашова не з самого початку служби. Коли він тільки приїхав в гарнізон, його охоплювали мрії про славу. Тоді для нього офіцерська і людська честь були синонімами. Новоспечений офіцер у своїх фантазіях бачив, як він утихомирює бунт, своїм прикладом надихає на бій солдатів, отримує нагороди, але все це – лише гра уяви. На ділі ж він бере участь у щоденних пиятиках, грає в карти, вступає в тривалу і нікому не потрібну зв’язок з нікчемною жінкою. Все це робиться від туги, оскільки в гарнізоні це єдині розваги, а служба одноманітна і не викликає нічого, крім нудьги.

Мрійливість і безвольність – це риси натури Ромашова, які відразу впадають в очі. Взяти хоча б його звичку подумки говорити про себе в третій особі якимись шаблонними фразами, як про героя роману. Потім автор ближче знайомить нас з героєм, і читач дізнається, що Ромашова властиві душевна теплота, м’якість, співчуття. Проте всі ці чудові якості не завжди можуть проявитися всі з-за тієї ж слабкою волі.

В душі у Ромашова постійно відбувається боротьба людини і офіцера. Він змінюється у нас на очах. Поступово він виганяє з себе кастові забобони. Він бачить, що всі офіцери тупі, озлоблені, але при цьому хизуються “честю мундира”. Вони дозволяють собі бити солдатів, і це відбувається щодня. У результаті пересічні перетворюються на безликих, покірних рабів. Будь вони розумні або дурні, якби вони були робітниками чи селянами, армія робить їх неотличимыми один від одного.

Ромашова ніколи не доводилося піднімати руку на солдатів, користуючись своїм становищем, перевагою. Як натура глибоко вразлива, він не може залишитися байдужим до того, що відбувається навколо нього. Він вчиться бачити в солдата одного, брата. Саме він рятує рядового Хлєбникова від самогубства.

Чималий вплив на Ромашова надає його товариш по службі Назанскій, співшійся офіцер-філософ. У його вуста Купрін вклав власні ідеї: про свободу духу, про мирне існування, про необхідність боротьби проти царизму (оплот якого – армія). У той же час Назанскій скочується до ідей ніцшеанства, до оспівування індивідуалізму і заперечення колективу. Таким чином, цей співшійся офіцер хоч і передає багато ідей і настрої автора, але в той же час служить прикладом згубного впливу офіцерського побуту на розумного й подавав надії людини. Треба зауважити, що в інтелектуальному плані Назанскій набагато вище Ромашова і той вважає його своїм учителем.

Ромашов як губка вбирає ідеї Казанського про вільний людину. Він багато розмірковує про це. Переломним у духовному розвитку Ромашова став його внутрішній монолог на захист Особи. Тоді-то він і усвідомлює не тільки власну, а й індивідуальність кожної людини окремо. Бачачи, що армійський побут пригнічує Особистість, підпоручик намагається шукати винних, не знаходить і навіть починає нарікати на Бога.

У тому, що Ромашов не піддається впливу згубною атмосфери, – його сила. У нього є своя думка, він внутрішньо протестує.

Насіння, посіяні Назанскім, проростають у душі Ромашова. Весь час роздумуючи про порядки, що існують у гарнізоні, він приходить до думки про повну скасування армії. Що ж стосується небезпеки виникнення війни, то Ромашов вважає, що всі люди на землі можуть просто домовитися про мир і питання відпаде саме собою. Це говорить лише про повну відірваності підпоручика від земних реалій. Він живе своїми фантазіями.

Врешті-решт, герой приходить до єдино правильного, на його думку, висновку. Він хоче залишити службу і присвятити себе або науці, або мистецтва, чи фізичній праці. Хто знає, що сталося б з підпоручиком Ромашова далі, якби не дуель, що перервала всі його мрії. Він був принесений в жертву кар’єрі іншого офіцера. Ромашов так і не зумів нічого зробити, його життя трагічно обірвалося на початку шляху.

Купрін представив образ головного героя “Поєдинку” дуже жваво, психологічно правдоподібно. Він анітрохи не ідеалізував Ромашова, незважаючи на явну симпатію і співчуття, не обійшов увагою ні його гідності, ні його недоліки. Ромашов людина слабка сам по собі, але сильний тим, що зумів протистояти впливу середовища, не підпорядкувати їй свій розум, думки, ідеї. Не його вина, що це ні до чого не привело.

Образ підпоручика Ромашова – безперечне досягнення письменника, ця один із найпам’ятніших його героїв, завдяки чому “Поєдинок” не тільки після його першого видання, а й по сьогоднішній день користується любов’ю читачів.





Схожі твори: