Головна Головна -> Твори -> Лермонтов – наш сучасник

Лермонтов – наш сучасник



ворчість Лермонтова – це історія покоління 30-х років XIX століття, покоління, якому дісталася важка доля людей епохи “безвременья”, коли все краще в людях втрачалося, бо вони не могли знайти застосування своїм “силам неосяжним”. Але чи можемо ми сказати, що це трагедія тільки сучасників Лермонтова? Чому багато поколінь російських людей читають і перечитують твори великого поета і прозаїка? Мені здається, що Лермонтов вказав на багато рис, властиві російській суспільству і людині в цілому, незалежно від часу. Крім того, чи так уже відрізняється наша епоха від тієї, яку відобразив поет?

Досліджуючи проблему взаємин особистості і суспільства, Лермонтов підкреслює самотність людини в натовпі. Його ліричному героєві тісно в тих рамках, які створюються в світі. Бути вільним від свого часу не можна. І це справедливо й для нашої епохи. Так, у нас більше можливості діяти, але мені здається, що все, що робить більшість моїх сучасників, вони роблять для себе. Люди 90-х років XX століття стали індивідуалістами, на другий план відходять уявлення про добро і зло, про честь, про взаємодопомогу. Ми звикли до того, що покладатися в житті можна лише на себе, а тому виникає жахлива роз’єднаність між людьми. Згадаймо, до якого висновку приходить Печорін, якого я вважаю людиною, що утілив крайній індивідуалізм: “Я говорив правду – мені не вірили: я почав обманювати; дізнавшись добре світло і пружини суспільства, я став вправний в науці життя …” Герой роману Лермонтова навчився бути потайливі, злопам’ятним, жовчним, честолюбною, але зробити при цьому, за його ж словами, моральним калікою. Лермонтов аналізує проблему моральності і приходить до переконливого висновку, що осмислене протиставлення себе іншим людям веде до того, що людина перестає відчувати межу, за якою починається вседозволеність, що веде до загибелі всього, з чим стикається той, хто уявив себе “надлюдиною”. Щось подібне ми спостерігаємо і зараз. Правда, Печорін відчуває свою перевагу над людьми тому, що він здатний більш глибоко осмислити все, що відбувається навколо, а в наш час “сверхлюдьмі”, яким є і дозволено все, починають вважати себе грубі і неосвічені хами, які визнають лише владу грошей. Втім, різниця ця, принаймні для мене, дуже істотна. Так само, як і за часів Лермонтова, справжню трагедію переживає зараз саме особистість мисляча.

Що ж їй залишається? Один з можливих варіантів – піти у світ дум, спогадів, фантазій. Лірика Лермонтова підказує нам шлях лікування душ, що складається в пошуку гармонії з природою, з вічним. Моє улюблене вірш Лермонтова – “Виходжу один я на дорогу …”. Прислухатися до голосу Бога, “забутися і заснути” – ось що примирить з життям людини в епоху, коли втрачена гармонія відносин між людьми, людини, яка нічого не чекає від життя і не хоче шкодувати про минуле.

Самотність людини серед людей – ось та проблема, яку я вважаю найбільш актуальною у творчості Лермонтова. І зараз ми бачимо самотність сильної особистості самотність у любові і дружбі. Як хочеться, щоб люди перестали жити за законами індивідуалізму і звернулися до того, без чого гармонійне існування людини в світі неможливо.


Загрузка...



Схожі твори: