Головна Головна -> Твори -> Кутузов і Наполеон. Їхня роль в історії

Кутузов і Наполеон. Їхня роль в історії



Немає величі там, де немає простоти, добра і правди.

Л. М. Толстой

Події приватної та історичного життя люди оцінюють за допомогою критерію моральності: добра, безкорисливості, душевної ясності і простоти, духовного зв’язку з людьми, із суспільством, народом.

Кутузов і Наполеон є виразниками історичних тенденцій часу. В романі яскраво видно вкрай протилежні цих двох особистостей. Мудрий Кутузов, вільний від пристрасті марнославства і честолюбства, легко підпорядковував свою волю “провидінням”, прозрівав “вищі закони”, керуючі рухом людства, і тому став представником народної визвольної війни. Те народне почуття, яке носив в собі Кутузов, повідомило йому моральну свободу, що з’явилася в прозріння “вищих законів”. Це прозріння Кутузова було результатом духовного злиття з народом: “Джерело цієї незвичайної сили прозріння в сенсі що робляться в явищ лежав у тому народному почуття, яке він носив у собі у всій чистоті і силі його”.

Гостре народне моральне почуття керувало Кутузовим і вселяло йому огиду до насильства і жорстокості, до нещадного і марної пролиття людської крові. Це ж почуття об’єднало Кутузова з солдатами і роз’єднало з вищими чинами армії, які хотіли “відзначитися, відрізати, перехопити, полонити, перекинути французів, і всі вимагали наступу”.

Наполеон же завдяки повному байдужості до людини і відсутності морального почуття був поставлений історією на чолі загарбницької війни. За своїм суб’єктивним якостям Наполеон є виразником сумної історичної необхідності – “руху народів з заходу на схід”, в результаті якого сталася загибель наполеонівської армії. Наполеон, за словами Толстого, призначений був “провидінням на сумну, невільну роль ката народів”, виконував “ту жорстоку, сумну і важку нелюдську роль, яка йому була призначена”.

Таким чином, Кутузов і Наполеон незалежно від своїх намірів, і пізнання виконують завдання сверхлічную. При цьому один уявляє себе героєм, володарем народів, від волі якого залежать їхні долі, інший не думає про себе, не грає ніякої ролі, а лише мудро керує духом ввіреного йому війська.

Толстой розбиває життя на висхідний перебіг і спадний, відцентрове і доцентровий. Кутузов, якого відкритий закономірний хід світових подій у його національно-історичних межах і який завдяки народному моральному почуттю прозріває волю “провидіння”, є класичним втіленням доцентрових, висхідних сил історії.

Відцентрові, низхідні сили історії втілив у собі Наполеон, цей “надлюдина”. Він не відчуває внутрішньої потреби в духовних явища життя, вірить у силу своєї одиничної волі, уявляє себе творцем історії, вождем і повелителем народів, але насправді є лише “іграшкою долі”, “нікчемним знаряддям історії”. Він очолює історичні сили, спрямовані помилковим шляхом, і тому приречений. Толстой побачив внутрішню несвободу індивідуальної свідомості, вираженого в особистості Наполеона, тому що справжня свобода пов’язана з виконанням закону, з добровільним підпорядкуванням своєї волі “вищої мети”. Толстой викриває той ідеал безмежної свободи, який приводив до культу сильної і гордої особистості.

Велика людина в зображенні Толстого отримує свою силу від народу, носить у своєму серці почуття, близьке народу. Заслуга Толстого в тому, що він зображує особистість великої людини як народного героя, який домігся самостійності і свободи тільки в союзі з народом і нацією в цілому.

Він міцно пов’язаний з масою “звичайних людей” загальнонародними спільними цілями і діями, любов’ю до Росії.

Толстой підкреслює моральну висоту Кутузова. “І тільки це почуття поставило його на ту вищу людську висоту, з якої він, головнокомандувач, направив всі свої сили не на те, щоб знищити людей і вбивати, а на те, щоб рятувати і жаліти їх. Проста, скромна і тому істинно велична постать ця не могла влягтися в ту брехливу форму європейського героя, уявно керуючого людьми, яку вигадала історія “.

Толстой підкреслює достоїнства Кутузова як полководця, діяльність якого незмінно була спрямована до однієї мети, яка мала загальнонаціональне значення. “Важко уявити собі за мету більш гідну і більше збігається з волею всього народу”. Толстой не раз в романі підкреслює цілеспрямованість всіх дій Кутузова, зосередженість всіх сил на завданні, що встала перед усім російським народом у ході історії. Виразник народно-патріотичного почуття, Кутузов стає і спрямовуючою силою народного опору, керує і піднімає дух військ.

Наполеона Толстой не визнає великим, тому що Наполеон не розуміє значення відбуваються подій, у всіх його діях виявляються лише честолюбні претензії і самолюбство. Нікчемність Наполеона полягає в тому, що він, уявляючи себе правителем світу, позбавлений тієї внутрішньої духовної свободи, яка виражається у визнанні необхідності. Він “ніколи, до кінця життя свого, не міг розуміти … ні добра, ні краси, ані правди, ні значення своїх вчинків, які були занадто протилежні добру і правді, дуже далекі від усього людського, для того, щоб він міг розуміти їх значення . Він не міг зректися своїх вчинків, що вихваляють половиною світу, і тому повинен був зректися правди, добра і всього людського “.

Значення великої особистості Толстой бачить у прозріння народного сенсу подій, у відчутті відбувалася історія як волі провидіння. Великі люди, вожді людства, подібно Кутузову, що носять в грудях своїх народне моральне почуття, своїм досвідом, розумом і свідомістю вгадують вимоги історичну необхідність.

“Для нас, – завершує свої міркування Л. М. Толстой, – з даною нам Христом мірою хорошого і поганого, немає невимірного. І немає величі там, де немає простоти, добра і правди “.


Загрузка...



Схожі твори: