Головна Головна -> Твори -> Заглянь у природу

Заглянь у природу



Заглянь у природу
Кожного ранку я вибiгаю до сусiднього парку на ранкову розминку.
Здається, я знаю тут кожний куточок, кожне деревце й кущик, та щодня
природа вiдкриває i дарує менi щось нове, прекрасне й незнане до цього.
Бiльш за все я люблю парк, що струшує з себе сон, ранньою весною. Все
готове вибухнути новим життям, все давно прокинулося вiд зимового сну.
Тепла, треба лише трiшечки тепла! Як же давно не розвiюється хмарне
небо, не виходить сонечко! Та ось одного ранку я прокидаюсь вiд
яскравого свiтла, вiд теплих променiв, що пестять мене. Збуджений
передчуттям, я несусь до парку.
А там уже вирує свято! Я немов чую, як дихають дерева, як дзвенить у
їхнiх стовбурах й гiлках сiк. Навiть пташки поводяться незвичайно: якось
урочисто i натхненно. Я прощаюсь з парком, поспiшаючи до школи, але
знаю: завтра вiн буде ще прекраснiшим, голоснiшим вiд пташиного спiву,
яскравiшим вiд якогось внутрiшнього свiтла.
здалося, що молода красуня-берiзка вдячно щось менi прошепотiла,
зворухнувши ще не зовсiм мiцним пiсля травми листячком.
Восени парк засипає мене золотом. Вiн наче бешкетує: сипле на голову
жовте листя, засипає ним невеличкi ярочки, i мої ноги пiд час бiгу
провалюються туди. А ще, знаючи мою любов до грибiв, весь час вiдкриває
менi свої потаємнi мiсця з ними, щоб я облишив тренування i звернув
увагу на його подарунок.
Взимку парк – це казка! Я бiжу ще темним парком i боюсь потривожити його
сон. Який же вiн величний, мiй парк у зимовому снi! Який могутнiй i
загадковий! На бiлiй ковдрi снiгу чорнiють дерева та кущi; я знаю: вони
зараз збирають сили для нового життя, нової весни. Є одна деталь, яка
навiює менi щоразу сум – залишки високої тогорiчної трави. Нiколи їй вже
не ожити й не зазеленiти…
Милий мiй парку! Ти навчив мене багато чого: вiдчувати i розумiти
природу, вболiвати за неї i допомагати. Ти навчив мене усвiдомлення, що
я – людина, яка залежить вiд природи i в той же час є вiдповiдаль ною за
неї. Ти розкрив менi суть однiєї загальновiдомої iстини: людина i
природа – одне цiле. I доки в небезпецi буде природа, до тих пiр не жити
спокiйно i людству.

Заглянь у природу
Кожного ранку я вибiгаю до сусiднього парку на ранкову розминку.Здається, я знаю тут кожний куточок, кожне деревце й кущик, та щодняприрода вiдкриває i дарує менi щось нове, прекрасне й незнане до цього.
Бiльш за все я люблю парк, що струшує з себе сон, ранньою весною. Всеготове вибухнути новим життям, все давно прокинулося вiд зимового сну.Тепла, треба лише трiшечки тепла! Як же давно не розвiюється хмарненебо, не виходить сонечко! Та ось одного ранку я прокидаюсь вiдяскравого свiтла, вiд теплих променiв, що пестять мене. Збудженийпередчуттям, я несусь до парку.
А там уже вирує свято! Я немов чую, як дихають дерева, як дзвенить уїхнiх стовбурах й гiлках сiк. Навiть пташки поводяться незвичайно: якосьурочисто i натхненно. Я прощаюсь з парком, поспiшаючи до школи, алезнаю: завтра вiн буде ще прекраснiшим, голоснiшим вiд пташиного спiву,яскравiшим вiд якогось внутрiшнього свiтла.
здалося, що молода красуня-берiзка вдячно щось менi прошепотiла,зворухнувши ще не зовсiм мiцним пiсля травми листячком.
Восени парк засипає мене золотом. Вiн наче бешкетує: сипле на головужовте листя, засипає ним невеличкi ярочки, i мої ноги пiд час бiгупровалюються туди. А ще, знаючи мою любов до грибiв, весь час вiдкриваєменi свої потаємнi мiсця з ними, щоб я облишив тренування i звернувувагу на його подарунок.
Взимку парк – це казка! Я бiжу ще темним парком i боюсь потривожити йогосон. Який же вiн величний, мiй парк у зимовому снi! Який могутнiй iзагадковий! На бiлiй ковдрi снiгу чорнiють дерева та кущi; я знаю: вонизараз збирають сили для нового життя, нової весни. Є одна деталь, яканавiює менi щоразу сум – залишки високої тогорiчної трави. Нiколи їй вжене ожити й не зазеленiти…
Милий мiй парку! Ти навчив мене багато чого: вiдчувати i розумiтиприроду, вболiвати за неї i допомагати. Ти навчив мене усвiдомлення, щоя – людина, яка залежить вiд природи i в той же час є вiдповiдаль ною занеї. Ти розкрив менi суть однiєї загальновiдомої iстини: людина iприрода – одне цiле. I доки в небезпецi буде природа, до тих пiр не житиспокiйно i людству.





Схожі твори: