Головна Головна -> Твори -> Любов і біль казці Н. С. Лєскова “Лівша”

Любов і біль казці Н. С. Лєскова “Лівша”



В “Лівші” дивна літературна доля. З’явившись у пресі, ця річ відразу придбала популярність, а от критика зустріла її неоднозначно. Лєскова обвинувачували у відсутності патріотизму, у глузуванні над російським народом, але в одному критики були згодні: автор наслухався оповідань тульських мастерових і “сфабрикував” з них свого “Лівшу”. Тим часом “Лівша” придуманий Лєсковим від першого до останнього слова. І всі нібито “народні” слівця винайдені ім. Разюче, як знав, почував, любив народ ця людина. Так глибоко й серйозно не вивчав росіянку душу ніхто з письменників. Маси називають “мовчазним народом”. У Лєскова він заговорив.

 

“Лівша” – невесела казка, у ній начебто все просто, але кожне слово двоїться, за посмішкою ховається іронія, за любов’ю – біль, образа. От чудові тульські майстри, що підкували англійську сталеву блоху “без мелкоскопов”, що вчилися “по Псалтирі й Напівсоннику”. Але… адже механізм вони зіпсували:  блоха більше не танцює.

От Лівша в англійців, що спокушають його грішми й нареченою. Дивиться він на англійських робітниках, у яких учень іде “без бойла”, заздрить. І рветься додому, так так, що на кораблі все запитує, де Росія, і дивиться в ту сторону. І поспішає привезти додому важливий англійський “секрет”, якого не відкрили ні царі, ні генерали. А як зустрічає його батьківщина? Англійського шкіпера – теплой постіллю, докторською турботою. Лівшу – кварталом, тому що немає в нього “тугамента”. Роздягнули бідолаху, невзначай упустили потилицею об парапет, і, поки бігали в пошуках те Платова, те доктори,

  • “Лівша вже кінчався, тому що в нього потилиця про паратет розколовся”. І, умираючи, відкрив “секрет”: не треба рушниця зсередини цеглою чистити! Вони стріляти не годяться!

 

Але не дійшов важливий “секрет” до государя. А добре слово про майстра, що майстерністю своїм заступився за весь російський народ перед англійцями, сказав англієць; “У нього хоч і шуба овечкина, так душу человечкина”. Іронія й сарказм Лєскова доходять до межі. Він не розуміє, чому Русь, що народжує вмільців, геніїв, поетів, своїми ж руками з ними розправляється. А що стосується рушниць – це невигаданий факт. Рушниці чистили товченою цеглою, і начальство вимагала, щоб стовбури блискали зсередини. А усередині-те – різьблення… От і знищували її солдатики від надлишку ретельності. Боляче Лєскову від того, що ми старанно руйнуємо те, що може нас урятувати в лихий час.

 


Загрузка...



Схожі твори: