Головна Головна -> Твори -> Образ народного спiвця в поезiї Тараса Шевченка

Образ народного спiвця в поезiї Тараса Шевченка



Образ народного спiвця в поезiї Тараса Шевченка

Поет – не жрець, що курить фiмiам

Чи творить в тишинi нiчнiй молитву,

Поет – борець, що кличе вiйсько в битву

I першим йде в запеклу битву сам.

/ А. Малишко /

На шляхах бойових звитяг i на мирному полi творчої працi поряд з
людиною, поряд з народом – його пiсня-душа, частина його творчої
пiсенної душi.

У нiй все, чим живе людина, чим живе народ. Її творцi i виконавцi завжди
посiдали почесне мiсце серед оборонцiв Вiтчизни. Боян спiвав славу землi
руськiй, пiдтримували дух воїнiв запорожськi кобзарi, зiгрiвав душу
своїми пiснями-думами знаменитий Остап Вересай.

Образу народного спiвця багато уваги придiляє Т. Г. Шевченко.

З фолькльору i лiтератур рiзних народiв ми знаємо про акинiв,
трубадурiв, шансоньє… Поет-спiвець Шевченко – це людина трагiчної
долi, старий козак:

Перебендя старий, слiпий –

Хто його не знає?

Вiн усюди вештається

Та на кобзi грає.

А хто грає, того знають

I дякують люди:

Вiн їм тугу розганяє,

Хоч сам свiтом нудить…

(“Перебендя”)

Як рiдного зустрiчають кобзаря у кожному селi:

– Кобзар iде! Кобзар iде! –

Та всi, якомога,

Хлопцiв кинули, побiгли

Зустрiчать слiпого!

(“Мар’яна-черниця”)

I грали кобзарi про давню славу i мужнiсть козацьку. В їхнiх думах (i
тiльки в них!) жила iсторiя України, з її свiтлими i темними, гiркими
часами, в них йшлося “Про Чалого”, “Як Сiч руйнували”. Але життя є життя
– i веселої мiг заспiвати кобзар.

З дiвчатами на вигонi –

Гриця та веснянку,

А у шинку з парубками –

Сербина, Шинкарку.

(“Перебендя”)

Епiзодичний, але яскравий образ народного спiвця ми бачимо i в поемi
Шевченка “Гайдамаки”. Старий Волох пiдтримує бойвоий дух повстанцiв,
спiваючи про Максима Залiзняка, спiває для рядових гайдамакiв (щоб
старшина не почула!). Або:

Братайтеся з нами,

З нами, козаками,

Згадаймо Богдана,

Старого гетьмана,

Будете панами.

(“Гайдамаки”)

Образ кобзаря для Шевченка нерозривний з образом України:

Утни, батьку, щоб нехотя

На весь свiт почули,

Що дiялось в Українi,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всiм свiтi стала.

(“До Основ’яненка”)

Кобзарем народним вiн називає основ’яненка, i сам став генiальним
Кобзарем своєї неньки-України. Змушений бiльшу половину життя провести
на чужинi, поет заздрив волi бандуриста:

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобi, брате!

Маєш крила, маєш силу,

Є коли лiтати

Тепер лети ж в Україну –

Тебе виглядають…

(“Н. Маркевичу”)

I Тараса чекала Україна. Вiн вiрив у це, душею рвався на береги Днiпра,
у вишневi садки; туди, на Батькiвщину, посилав вiн свої думи,
квiти-дiти. I закликав, молив:

Привiтай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх дiток нерозумних,

Як свою дитину!

(“Думи мої…”)

Отож, образ спiвця народного – це i образ самого Шевченка, не випадково
ж народ називає його Кобзарем. Якщо повно характеризува ти цей образ, то
треба аналiзувати всю творчiсть генiального художни ка, письменника,
поета. Скажемо тiльки, що в нiй – все те, що робить безсмертним наш
народ, нашу душу, нашу пiсню.

Наша дума, наша пiсня

Не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава,

Слава України.

(“До Основ’яненка”)





Схожі твори: