Головна Головна -> Твори -> Бунт селян проти несправедливості в романі А. С. Пушкіна “Дубровский”

Бунт селян проти несправедливості в романі А. С. Пушкіна “Дубровский”



У своєму романі “Дубровский” О. С. Пушкін описав побут кріпосних людей, самодурство поміщиків. Він розповідає про сварку двох сусідів-поміщиків Троєкурова й Дубровского. Дубровский – вихована, інтелігентна людина, що поважає насамперед людини, а не його титули й багатство, для нього кріпосні люди – це не раби, не тварини, а особистості. Для Троєкурова ж кріпаки люди не представляють ніякої цінності, він з ними грубий, норовливий, часом твердий. Коли повітовий суд виніс рішення про перехід у власність Троєкурова селян Дубровского, природно, що вся двірська челядь Дубровского обурилася. Люди знали про самоправність Троєкурова й не хотіли йти від колишнього хазяїна. Дубровский зупинив своїх людей, коли ті хотіли розправитися із приказними, привезшими рішення з повітового суду. Селяни послухалися хазяїна, але деякі з них не покорилися, вони розуміли, що рішення буде виконано й у їхніх силах змінити свою долю.

 

Уночі молодий пан Володимир Дубровский підпалив свій будинок, у ньому теж назрів бунт, і селяни його підтримали. Будинок зі сплячими прикажчиками горів, а на даху сараю металася кішка. Коваль Архип, один із самих відважних бунтарів, ризикуючи життям, спас тварину. Чому ж так сполучається в людях жорстокість і м’якосердя? Я думаю тому, що людина виражає протест проти насильства, несправедливості, зла й, коли гуманні доводи не приводять до позитивного результату, розуміє, що без холодної й розважливої боротьби йому не перемогти. А безневинних, слабких, забитих, якщо ти сильніший потрібно захищати.  Тому ті, в  кого було сильно розвинене почуття волі й справедливості,  пішли з Дубровским у ліс.

 

Після пожежі на околицях з’явилася група розбійників, що грабувала й спалювала поміщицькі будинки. На чолі цієї зграї стояв Дубровский. Ті, хто хотів волі, одержував неї, ті, хто хотів боротися за свої права, ставав лісовим розбійником. О. С. Пушкін, все життя який ненавидів несправедливість, порожнечу й “дикість” дворянства, у романі “Дубровский” висунув на перший план одного із представників провінційного дворянства – честолюбного, шляхетного повстанця, що постраждав від свого ж стану, молодого Дубровского. Самодурство й деспотизм знатного пана Троекурова приводить до того, що старий пан Андрій Гаврилович Дубровский умирає. Його маєток незаконно присуджується Троєкурову. Із цього моменту розвивається конфлікт, у душах селян Дубровского назріває бунт. Молодий Володимир Дубровский ідеалізований Пушкіним. Таким він бачить героя-визволителя, борця за правду й справедливість. Молодий дворянин наділений рисами типового романтичного героя: розумний, утворений, шляхетний, хоробрий, добрий, ставний, гарний. Його відносини із селянами побудовані на відданості й довірі. Протест селян проти самодурства Троєкурова знаходить відгук у серці Дубровского. Ними рухає почуття помсти за смерть Андрія Гавриловича Дубровского, їм ненависні державні чиновники, здатні працювати тільки на богатих, нечистих на руку місцевих “ідолів”.

 

Бунт у душі народу майже завжди виливається в реальну боротьбу. Тому, за законами авантюрно-пригодницького жанру, народне повстання здобуває підпільний характер, невідома зграя шляхетних розбійників грабує й спалює поміщицькі садиби.  Владимир Дубровский закоханий у дочку свого ворога, тому відмовляється від помсти Троєкурову. Пушкін збільшує конфлікт весіллям Маші Троекуровой і літнього князя Верейского й підтримкою цього шлюбу батьком дівчини. Дубровский запекло намагається відвоювати свою любов, але спізнюється. Маша повінчана, Дубровский поранений. Остання деталь служить сюжетним виправданням для того, щоб війна повстанців прийняла масовий характер.

 

А. С. Пушкін зобразив побут і вдачі провінційного дворянства з ідеалізованими моральними й моральними підвалинами стародавнього дворянства. Він протиставив чесність – підлості, щедрість – жадібності, любов – ненависті, стриманість – разгулам.

У романі розкрита паразитична сутність чиновництва, його марність, боягузтво й перекрученість. Добро й шляхетність, як у казках, повинне перемагати, тому Пушкін закінчує роман зникненням зграї розбійників, залишаючи шанс, що, коли час прийде, вона знову встане на захист пригноблених.

 





Схожі твори: