Головна Головна -> Твори -> Образи ватажкiв гайдамацького руху в поемi Тараса Шевченка “Гайдамаки”

Образи ватажкiв гайдамацького руху в поемi Тараса Шевченка “Гайдамаки”



Образи ватажкiв гайдамацького руху в поемi Тараса Шевченка “Гайдамаки”

Поема Тараса Шевченка “Гайдамаки” змальовує картину селянського
повстання 1768 року, вiдомого в iсторiї пiд назвою Колiївщина, приводом
до якого були знущання конфедератiв над населенням Правобережної
України. Почавшись у районi Чигирина, воно швидко поширилося майже на
всю Київщину i частково на Подiлля й докотилося до Уманi. На його чолi
спочатку стояв запорожець Максим Залiзняк, але потiм до нього приєднався
уманський сотник Iван Гонта. Таким є iсторичне пiдгрунтя шевченкiвської
поеми.

Але не слiд забувати, що письменник зображує iсторичнi подiї iнакше, нiж
це роблять iсторики. Замiсть фактiв на перший план виходять художнi
узагальнення, те саме стосується й образiв ватажкiв – героїв поеми.
Завдання поета не в тому, щоб якнайдостовiрнiше вiдтворити портрети
реальних iсторичних осiб, а в тому, щоб з їх допомогою висловити власнi
думки з приводу iсторичної подiї, хоча вiдомо, що образи Залiзняка i
Гонти надихали Шевченка змалку, з тих часiв, коли вiн слухав пiснi
кобзарiв, у тому числi присвяченi Колiївщинi. Зрозумiло, чому вони
постають у поемi зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими.

Лiта орел, лiта сизий

Попiд небесами,

Гуля Максим, гуля батько

Степами, лiсами.

I образ, i стиль зображення Шевченко запозичує у народної пiснi,
пiдкреслюючи народнiсть Залiзняка, який:

I воює, i гарцює

З усiєї сили.

Залiзняк змальовується як цiлiсна особистiсть, що живе лише однiєю
метою, проте це не заважає йому спiвчувати простим людям (наприклад
Яремi) i взагалi бути близьким до них, за що гайдамаки називають його
“батьком”. Вiн вмiє не лише битися, а й вчасно пiдбадьорити гайдамакiв,
пiдтримати їхнiй бойовий дух. Його образ – образ улюбленця народу,
“громади в сiряках”. Ярема, виведений в поемi саме як представник цього
народу, символiчно стає Залiзняковi за сина:

Придбав Максим собi сина

На всю Україну.

Хоч нерiдний син Ярема,

А щира дитина.

та й iншi повстанцi кажуть про Залiзняка: “У нас один старший – батько
Максим”.

Дещо iншими фарбами змальовується образ другого народного ватажка –
Iвана Гонти. Вiн суворiший i трагiчнiший, основна риса, що
пiдкреслюється в ньому – майже фанатична вiрнiсть присязi та справi
помсти. Узявши в руки “священого ножа”, щоб рiзати ворогiв, Гонта вже нi
перед чим не зупиняється. Вiн сам, власними руками, вбиває навiть своїх
дiтей.

Поцiлуйте мене, дiти,

Бо не я вбиваю,

А присяга.

– каже Гонта. Але, хоча його рука й не здригнулася, це вбивство вiн
переживає дуже тяжко i повертається потiм, щоб поховати своїх дiтей.

Iсторичнi джерела, до речi, цього факту не пiдтверджують: цим епiзодом
Шевченко пiдкреслює глибину ненавистi українського народу до загарбникiв
та його готовнiсть пiти на будь-якi жертви в iм’я визвольної боротьби.

Кроком вiд романтизацiї до реалiзму є подання образiв Залiзняка i Гонти
саме як “отаманiв… кривавого дiла”. Шевченко не зупиняється перед
зображенням рiзанини та кривавих розправ. У цьому проявляється його
вiрнiсть вiдтворенню духу епохи. Але поет зовсiм не засуджує своїх
героїв за жорстокiсть – в його зображеннi вона була єдино можливою i
справедливою вiдповiддю не менш жорстоким поневолювачам.

Сумно, страшно, а згадаєш –

Серце усмiхнеться.

Цi два рядки вичерпно характеризують думку Шевченка стосовно
зображуваної епохи.

А особисте ставлення поета до ватажкiв народного повстання, що
розкривається дуже короткими, але найголовнiшими для шевченкiвсь кого
розумiння їхнiх образiв характеристиками, можна побачити у лiричному
вiдступi (“Гомонiла Україна…”): Гонта для нього насампе ред “мученик
праведний”, тодi як Залiзняк – “душа щира”.

Саме такими полюбив цi образи автор, i саме такими вони постають перед
читачами. Народ не повинен забувати своїх героїв, як забув, де
знаходяться їхнi могили. Без пам’ятi про минуле годi й сподiватись, що
майбутнє буде свiтлiшим за те, що є.





Схожі твори: