Головна Головна -> Твори -> Я хочу бути зрозумілий своєю країною

Я хочу бути зрозумілий своєю країною



Твір по добуткам Володимир Маяковського. У великого російського поета XIX століття Н. О. Некрасова є чудові  слова: Хто живе без суму й гніву, Той не любить вітчизни своєї. Поет Володимир Маяковський жив з “сумом і гнівом” і жагуче любив свою вітчизну. Мотиви суму, незадоволеності, самітності, невпорядкованості в особистому житті звучать у багатьох його добутках. Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. У віршах молодого поета вражало незвичайний зміст і приголомшуючу поетичну новизну – те, що відлякувало сучасну йому критикові, що не бажав зрозуміти й пояснити цю новизну. Мир не розкриває свої таємниці перед поетом, і він здивовано каже :

  • Послухайте! Адже якщо зірки запалюються –
  • значить – це кому-небудь потрібно?
  • Значить – це необхідно,
  • щоб щовечора над дахами
  • загорялася хоч одна зірка?!

Недосконалість життя, різка невідповідність мрії й дійсності породжувало здивовані питання. Вірш із зухвалою назвою “Нате!” знайшло свого адресата й зробило саме ту дію, на яке автор міг розраховувати. Також у розладі з дійсністю й мріями про майбутнє народилися й рядка, до яких треба особливо прислухатися, бажаючи зрозуміти життя й особистість Маяковського, його творчість:

  • Прийдешні люди! Хто ви?
  • От – я, весь біль і у шиб!
  • Вам заповім я сад фруктовий
  • моєї великої душі!

Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на те, який контраст споконвічно терзає душу поета. Він – “весь – біль і у шиб” – зрощує “сад фруктовий” для прийдешніх людей. У цих рядках – ідея жертовного служіння людям, характерна для класичної російської літератури. Хрестоматійний вигляд Маяковського, “агітатора, горлана-главаря”, здається, не допускає думки про щиросердечну слабість. Поет у зрілу пору не любив виносити на люди щиросердечну смуту, “стаючи на горло власній пісні”. Але душу видає себе, вона радується й радіє, обурюється й кровоточить. Бездушна поезія – не поезія. Один із самих чудових творів Маяковського, на мій погляд, поема “Про це”. Вона про себе й про любов, поема, у якій яскравіше й глибше, ніж в інші, більше пізніх поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського. Минулого й ранні поеми про любов (”Хмара в штанах”). Була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема “Люблю”. Поет тоді переживав пік свого почуття до Л. Ю. Брик, тому й був упевнений: “Не змиють любов ні сварки, ні версти. Продумано, вивірена, перевірена”.

Але в дійсності любов принесла тонко, що почуває поетові, одні страждання. Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді – дуже незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам у поеті, тому що це – загальнолюдські якості. Мене дуже торкають його проникливі рядки про любов до “звірини”:

  • Я люблю звірину. Побачиш собачку – отут у булочній одна – суцільна плішина, – із  себе і те готовий віддати печінку, Мені не шкода, дорога!

А от поет – горлан, поет-трибун, поет-глашатай мені, що живе на початку XXI століття й переживав всі його складні й трагічні події, не зовсім зрозуміла. Він мріяв про прекрасний “комуністичному далеко”, славив тричі батьківщину, що буде, а що ж зараз? Що славити, кого славити й за що? Далеке майбутнє, XXX століття представляв Маяковський у своїх віршах. Як не квапив життя, як не вірив у комуну у воріт, а рятування від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє:

  • Ваш Тридцяте століття обжене зграї
  • серце дріб’язків, що роздирали,
  • Нині недолю  надолужимо  незліченних ночей,

І знову Маяковський – романтик вимовляє слово про любов. Про любов, яка б не була “служницею заміж, похоті, хлібів”, про любов, яка б заповнила собою всесвіт і “щоб вся на перший лемент “Товариш!” – оберталася земля”. Такий представляв, такий хотів бачити любов Маяковський. Йому не було дане щастя випробувати таку любов: вся справа в тому, що в кожному любовному романі є два персонажі, від яких рівною мірою залежить його доля. Такий Маяковський зрозумілий нам, близький і сучасний. Маяковський – сатирик – теж наш сучасник. Сатира у творчості поета – це “кавалерія гострот”, що підняла “рим відточені піки”, це любимий рід зброї.     : “Дуже багато різних мерзотників ходить по нашій землі й навколо”, – відзначає поет у вірші “Розмова з товаришем Леніним”. “Обкрутити їх, викрити перед особою народу” – таке завдання ставить перед собою Маяковський. Він їдко висміює всі негативні прояви в радянському побуті (”Про драні”, “Любов”, “Пиво й соціалізм”), бореться з бюрократизмом в установах (”Фабрика бюрократів”), виступає проти пережитків капіталізму у свідомості людей (”Боягуз”, “Ханжа”, “Підлиза”, “Пліткар”), наносить нищівні удари по царству долара, по міжнародних убивцях і паліям нової війни.

Маяковський у вірші “Стовп” хоче, щоб “критика данина носила”, хоча “дуже багато різних мерзотників ходять по нашій землі й навколо, ціла стрічка типів тягнеться: марудники, підлабузники, сектанти, п’яниці”. У наші дні слова з вірша “ПРО, хоча б ще одне засідання відносно “викорінювання всіх засідань стали крилатими. Вони й сьогодні спрямовані проти бюрократів, управлінського апарата, марних засідань і голосувань депутатів.

 

“Миє”, просто стирає бюрократів і п’єса “Лазня“. Бюрократи Побєдоносіков і його секретар Оптимістенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед. Ця п’єса показує шкоду бюрократизму, ворожість його всій творчій, творчій атмосфері суспільства. На жаль, живуть  й оптимістики й у наші дні. Сатира Маяковського “косила” драні, допомагала читачеві побачити, хто є хто. Втішно відзначити, що в наш час усе більше з’являється що дерзають, думаючих, сміливих людей, які хочуть, щоб демократизм, заповзятливість допомогли нашому суспільству, А як злободенні й сьогодні рядки з вірша “Душу суспільства”:

  • …як від гострого, як би заразного, біжи, товариш,
  • від алкоголіка, який хвалиться тим, скільки пива й горілки випито!

Так, я вважаю, що Володимир Маяковський “зрозумілий своїм народом”, хоча кожний сприймає його по-своєму. В. Маяковський був людиною надзвичайно чутливим, готовим віддати всі “за одне тільки слово ласкаве, людське”.

  • Яке скромне (і яке жагуче!) бажання і яка грандіозна плата за нього!

 


Загрузка...



Схожі твори: