Головна Головна -> Твори -> Тема Батьківщини О. Блока

Тема Батьківщини О. Блока



Тема Батьківщини відноситься до числа вічних у поезії. До неї зверталися художники слова за всіх часів. Але у творчості О. Блока ця тема знаходить особливе звучання. Адже поет жив на рубежі століть, про себе і своїх сучасників він сказав: «Ми – діти страшних  років Росії». Передчуття «нечуваних змін» і «небачених заколотів» відкидало особливий відблиск на любов О. Блока до Росії, робило її суперечливою і загостреною. У ранній поезії О. Блока тема Росії не звучить як самостійна. Але всі події його духовного життя проходять на тлі російського пейзажу. Наприклад, у вірші 1901 року «Видно, дні золоті прийшли…»:

  • Видно, дні золоті прийшли.
  • Усе дерева стоять як у блиску.
  • Уночі холодом віє із землі;
  • Ранком біла церква вдалині
  • І близька і ясна контуром.

Героїня блоківських віршів ранніх років знаходить риси казкової царівни з російських казок, житло її – зачарований терем, а герой – царевич, князь, наречений. Поезію О. Блока цих років пронизують образи російської культури, нерідко в їхньому романтичному вигляді, наприклад, у вірші «Ніч на Новий рік» виникає образ Світлани, героїні балади В. Жуковського. світ ранньої поезії О. Блока – це світ прекрасної мрії, і цією прекрасною мрією обкутаний образ Росії. До збагнення Батьківщини справжньої, далекої від чарівної казки, поет ішов через мотиви страшного світу. Саме в цій страшний світ попадає блоківський герой, пішовши від Прекрасної Дами, вийшовши із заповідного саду своїх ранніх віршів у страшний світ природи, де зірки і зорі поміняє світ мохів, боліт з кульгавими жабами, іржавих купин і пнів. Населяють цю природу дивовижні істоти: чаклуни і кошлаті відьми, «тварини весняні», бісенята, «хвора русалка». Не менш страшний і вигляд людей, що живуть у цьому світі: це герої лиховісного балагана, носії «всесвітньої вульгарності», живі мерці, як, наприклад, у циклі віршів «Танцю смерті». Найбільш відомий вірш цього циклу – «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека…», у якому самою композицією підкреслена повна безвихідність, замкнутість життя у страшне коло. Однак страшний світ – це не тільки світ навколо поета, це і світ у ньому самому.

 Так, у самому своєму відомому вірші, що надовго став символом поезії О. Блока, – «Незнайомка» – ліричний герой належить двом мирам: миру мрії, поезії, де все обкутано серпанком таємниці, а поет – хоронитель цієї таємниці. Але він же не відокремлює себе і від низинного, вульгарного світу «випробуваних гостряків», бездушної і мертвотної природи, у якій саме поетичне її явище – місяць на небі – перетворюється у мертвий диск. Недарма закінчується вірш поверненням ліричного героя від мрії до реальності. Страшний світ, створений О. Блоком, – це теж Росія, і вища мужність поета не в тім, щоб не бачити цього, а в тім, щоб бачити і прийняти, полюбити свою країну навіть у такому непривабливому обличчі. Сам О. Блок гранично відкрито виразив цю свою любов-ненависть у вірші «Грішити безсоромно, непробудно…», написаному у 1914 році. У ньому виникає вкрай огидний, безмірно відразливий вигляд людини бездуховної, крамаря, все життя якого – це безпросипний сон духу, навіть покаяння його лише на хвилину. Подаючи грошик у церкві, він відразу, повернувшись, обманює на цей гріш свого ближнього. Моментами вірш звучить майже як сатира. Герой його знаходить риси символічні. І тим більш несподівано і сильніше звучить фінал вірша:

  • Так, і такий, моя Росія,
  • Ти всіх країв дорожче мені.

Одним з перших безпосередніх звертань О. Блока до теми Росії як до самостійного став його вірш 1906 року «Русь». Країна з’являється в цьому вірші як заповідна, казкова. Такий самий її простір:

  • Русь, оперезана ріками
  • І нетрями оточена,
  • З болотами і журавлями,   .
  • І з мутним поглядом чаклуна…

Росія в цьому добутку як би спляче зачароване царство, і ліричний герой переймається її таємницею, його жива душа занурена у дрімоту. Русь заколисала її на своїх просторах. Підсумком міркувань О. Блока про долі своєї країни став цикл віршів «Батьківщина», що створювався з 1907 по 1916 рік. До всіляких аспектів складної і драматичної теми звертається поет у цьому циклі. Тут і міркування про Русь як про заповідну країну, чия господарка – казкова князівна, що відбиває традиційний вигляд російської красуні – ставної, з косою. Символом цієї країни стає тихий будинок у густій траві, покинутий героєм заради тривог і битв.

У цей цикл входить і вірш «На залізниці», у чомусь перегукується з некрасівським «Що ти жадібно дивишся на дорогу…». Тут доля Росії осмислюється через жіночу долю, гірку і трагічну, і це теж традиційно для російської поезії. Один з найбільш відомих віршів циклу – «Росія» («Знову, як у роки золоті…»). В останніх добутках циклу «Батьківщина» з’являється нова нота, пов’язана з тим, що у долі країни наступив поворот, почалася війна 1914 року, усе ясніше звучать у віршах поета мотиви майбутньої трагічної долі Росії. Це відчувається у віршах «Петроградське небо каламутилося дощем…», «Я не зрадив білий прапор…», «Шуліка» і інших. Однак тема трагічного передбачення звучить у віршах із циклу «Батьківщина», написаних задовго до війни 1914 року, у віршах, об’єднаних темою, позначеної у назві: «На поле Куліковому». Написані ці вірші у 1908 році і присвячені однієї із самих значних подій російської історії. У 1912 році Блок писав: «Куліковська битва належить, по переконанню автора, до символічних подій російської історії. Таким подіям призначене повернення. Розгадка їх ще попереду». Значення Куліковської битви (восьме вересня 1380 року) було не стільки військовим, політичним, скільки духовним. І не випадково звертається до цієї події поет у передбаченні трагічних років Росії. Мені хотілося б проаналізувати перший вірш циклу «На поле Куліковому»:

  • Ріка розкинулася. Тече, сумує ліниво
  • І миє берега.
  • Над убогою глиною жовтого обриву
  • У степу сумують стогу.
  • О, Русъ моя! Дружина моя! До болю
  • Нам ясний довгий шлях!
  • Наш шлях – стрілою татарської древньої волі
  • Простромив нам груди.
  • Наш шлях – степовий, наш шлях –
  • у тузі безбережній,
  • У твоїй тузі, о, Русь!  
  • І навіть імли – нічної і закордонної –
  • Я не боюся.
  • Нехай ніч. Домчимося. Опромінимо багаттями
  • Степову далечінь.
  • У степовому димі блисне святий прапор
  • І ханської шаблі сталь…
  • І вічний бій! Спокій нам тільки сниться
  • Крізь кров і пил…
  • Летить., летить степова кобилиця
  • І мне ковила…
  • І немає кінця! Миготять версти, кручі…
  • Зупини!
  • Ідуть, ідуть перелякані хмари,
  • Захід у крові!
  • Захід у крові! Із серця кров струменіє!
  • Плач, серце, плач…
  • Спокою немає! Степова кобилиця
  • Несеться навскач!

Вірш присвячений осмисленню історичної долі Росії. І доля ця пророчо описується автором як трагічна. Символом її стає степова кобилиця, що стрімко мчиться. Виникає традиційне для поезії відчуття єдності життя людей і життя природи. Самі природні явища тут пофарбовані у трагічні криваві кольори («Захід у крові!»). Цей мотив зустрічається і в інших віршах циклу «Батьківщина», наприклад, у вірші «Петроградське небо каламутилося дощем…»: «У західній далечіні були димні хмари у крові». У вірші «Ріка розкинулася…» кілька разів змінюється об’єкт поетичного мовлення. Починається воно як опис типово російського пейзажу: убогого і смутного. Потім звучить пряме звертання до Росії, і, треба сказати, у свій час воно багато кому здалося таким, що шокує – адже О. Блок звертався до своєї країни так: «О, Русь моя! Дружина моя!». Однак у цьому немає поетичної вільності, є вищий ступінь єднання ліричного героя з Росією, особливо якщо – врахувати значеннєвий ореол, даний слову «дружина» символістською поезією. У ній він сходить до євангельської традиції, до містичного, духовного, а не тілесного єднання. І, нарешті, у фіналі вірша виникає новий об’єкт звертання: «Плач, серце, плач…» У вірші О. Блок вживає авторське «ми», міркуючи про долі людей свого покоління. Вони представляються йому трагічними, стрімкий рух – це рух до загибелі, вічний бій тут не радісний, а драматичний.


Загрузка...



Схожі твори: