Головна Головна -> Твори -> Твір – Своєрідність поетичного сприйняття Б. Л. Пастернаку

Твір – Своєрідність поетичного сприйняття Б. Л. Пастернаку



З початку свого творчого шляху Б. Пастернак був прибічником правди. Намагаючись запам’ятати найбільше точно, у всій складності та або інша мить життя, воно квапився втілити всю . сум’яття вражень у віршах, іноді не піклуючись про те, щоб вони були зрозумілі. Пафос молодого поета – неприборканий, шалений захват життя. Його приголомшує хаос заходів, фарб, звуків і почуттів.

  • Сестра моя – життя й сьогодні у розливі
  • Расшиблась весняним дощем про всіх,
  • Але люди в брелоках високо буркотливі
  • І чемно жалять, як змії у вівсі.

Книга віршів “Сестра моя – життя” створювалася їм у перший рік революції, коли все звичне, рутинне летіло шкереберть. Валили й підвалини літературного стилю, тому творчість раннього Б. Пастернаку близько до нових плинів у поезії. Для Б. Пастернаку головним є правда життя, ті її миті, які він запам’ятовує. Наприкінці життя, у досвіді автобіографії “Люди й положення”, він написав: “…моєю постійною мрією було, щоб сам вірш щось містило: щоб воно містило нову думку або нову картину… Мені нічого не потрібно було від себе, від читачів, від теорії мистецтва. Мені потрібно було, щоб один вірш містив місто Венецію, а в іншому полягав Брестський, нині Білорусько-Балтійський вокзал”. Але просте відтворення дійсності для нього немислимо, тому що ця дійсність і мова, призначена для її опису, – явища принципово різні. Тому потрібно було знайти компроміс, у якому мова й реальність, не втративши своєї своєрідності, максимально точно відповідали б один одному. Цим викликане незвичне для читача побудова образної структури поезії раннього Пастернаку.

Перші два збірники віршів присвячені створенню атмосфери, що дозволила б відтворити мир, де все зв’язано між собою, але ця атмосфера важлива не сама по собі, а як засіб для вираження подань поета про моральні основи миру. У третій книзі віршів “Сестра моя – життя” ми бачимо, що природа й людина сприймаються поетом як частини одного цілого, що включає все багатство й розмаїтість людського життя, пронизаної й революційними подіями, і інтимними переживаннями. У віршах цього збірника фотокартка є заступницею жінки, дерева сперечаються про людину з вітром, Демон обіцяє повернутися лавиною, сад б’ється в дзеркалі й т.д. Тому гадані чисто пейзажними вірші здобувають характер глобальний, як вірш “Степ”: “Як були ті виходи в степ гарні! Безбережний степ, як марина. Зітхає ковила, шарудять мурашки, И плаває плач комариний..,. Не чи стіг у тумані?/ Хто зрозуміє! чи Не наш омег? Доходимо. – Він. – Знайшли! Він самий і є. – Омег. Туман і степ із чотирьох сторін”. І далі: “…І через дорогу за тин перейти/Не можна, не топчучи мироздання”. У цих рядках – відчуття цілісності всього сущого, нерозривної зв’язку життя людства й природи.

  • ? Природа, мир, схованка всесвіту.
  • ? Я службу довгим твоїм,
  • ? Обійнятим тремтінням таємної,
  • ? У сльозах від щастя відстою!

Творчість зрілого Пастернаку переслалася бути неприборканим, воно підкоряється його творчій волі. Вірші стають лаконічними й стрункими, у них відчуваються сила і яскравість. В 50-і роки лейтмотивом нового циклу віршів стають самовідданість, самовіддача. Ціль творчості – самовіддача, А не галас, не успіх. У вірші “Весілля” він пише:

  • Життя адже теж тільки мить,
  • Тільки розтавши
  • Нас самих у всіх інших,
  • Як би їм у дар.

 Ці вірші перегукуються з раннім циклом поета “На ранніх поїздах”, коли він опинився у вагоні, переповненому “простими людьми”. Своє почуття до народу Пастернак назвав обожнюванням. Крізь минулого перипетії И роки війн і вбогості Я мовчачи дізнавався Росії Неповторні риси. Стиль пізнього Пастернаку – прояснений. Але просвітління не значить заспокоєння. У ньому залишилася колишня ненаситність душі, спрага зрозуміти й осмислити незбагненні радості, протиріччя й трагедії життя.

  • У всьому мені хочеться дійти
  • До самої суті. У роботі, у пошуках шляху,
  • У серцевій смуті, До сутності минулих днів,
  • До їхньої причини, До основання, до корінь, До серцевини.
  • Увесь час схоплюючи нитку Доль, подій,
  • Жити, думати, почувати, любити, Здійснювати открито.

Пастернак прагнув донести до читача не тільки зовнішню сторону подій, але і їхню глибинну сутність; почував величезну відповідальність письменника за точну передачу змісту зображуваної їм життя, піклувався про збереження в сьогоднішній дійсності споконвічних моральних цінностей людства. І якщо в ранній поезії й прозі це скоріше відчувалося, чим прочитувалося те пізніше, в останніх циклах віршів він домігся максимальної виразності, прояснення своїх принципів. Переконання в тім, що “поезія зберігає в собі особистість художника в тому випадку, якщо він вірно визначає й виражає своєю творчістю “передчасне значення””, Пастернак проніс від самих ранніх добутків до віршів книги “Коли розгуляється” і роману “Доктор Жеваго”.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: