Головна Головна -> Твори -> Пугачов – розбійник або визволитель?

Пугачов – розбійник або визволитель?



Твір по повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”. О. С. Пушкін звертався до особистості Пугачова двічі: коли працював над документальною “Історією пугачевского бунту” і коли писав “Капітанську дочку”. Повість була написана в 1836 році, а “Історію” Пушкін закінчив на два роки раніше. Поет працював по найвищому дозволі в закритих архівах, уважно вивчив документи, що відносяться до пугачевского бунту. Омелян Пугачов в “Капітанській дочці” – людина  неоднозначна, але, безсумнівно, неординарна. Відношення Пушкіна до стихійних народних повстань було складним. Гіркі слова (”Не приведи господь бачити російський бунт, безглузд і нещадний”) коштують багатьох томів досліджень, присвячених слов’янському менталітету. Пушкін прозорливо вказав на дві характерні риси селянських рухів: відсутність довгострокової мети й звірину жорстокість. Безправ’я, нерозвиненість, убоге життя не можуть породити організованого, планомірного опору. Ватажки народу відрізняються завзятістю, широтою характеру, безстрашністю. Такий пушкінський Пугачов, що проголосив себе Петром III. Коли його попереджають, що на бунтівників націлені пушки; він глумливо відповідає: “Хіба пушки на царів ллються?” Він притягає любов народу своїм буйством і молодецтвом, а найбільше – мрією про волю. Не дарма відкриваються назустріч його війську ворота міцності. А поруч із цим – жорстокість, масові страти, часто безглузді. “Злодієм і розбійником” називає його комендант міцності Миронов. Йому властиві риси авантюриста. Він не обманює себе, хоча лукавить із навколишніми, називаючи себе царем, а Гриньову, що глибше всіх його зрозумів, говорить: “Гришка Отрепьєв над Москвою адже царював”. . Найбільше ж у ньому залучає могутня вільна натура, який тісно в тім “мундирі”, у який його одягла доля. Розповідаючи Гриньову про орла й ворона, він видає своє таємне бажання: прожити життя хоч коротке, але яскраве, не “харчуючись мертвечиною”, а “напившись живої крові”.

 

Реальний Пугачов був страшнішим. Він міг наказати повісити “ближче до зірок” мирного астронома Ловица, міг віддати на розправу коханку Єлизавету Харлову і її семирічного брата, повеліти таємно задушити близького друга й соратника Лисова після п’яної сварки. Схоплений, Пугачов молить Катерину II про помилування. Коли граф Панин назвав його злодієм, Пугачов відповів: “Я не ворон, я вороня; ворон ще літає”. Панин у кров розбив йому обличчя й вирвав жмут бороди. А Пугачов… опустився на коліна й став просити про помилування. У народі однаково залишилася яскрава пам’ять про Пугачова-визволителя. Коли він сидів у клітці, солдати годували його з рук. Прості люди приводили дітей, щоб ті запам’ятали: вони бачили Пугачова. Розбійник або визволитель, Пугачов був народним героєм. Тільки такого героя й міг породити в той час російський народ.

 

 





Схожі твори: