Головна Головна -> Твори -> Портрет бабусі в повісті М. Горького “Дитинство”

Портрет бабусі в повісті М. Горького “Дитинство”



У повісті “Дитинство” М. Горький розповів про свої дитячі роки, у яких чи не головне місце займала його бабуся. Чудна, дуже повна, з великою головою, з величезними очима, пухким червонуватим носом. У житті хлопчика бабуся з’явилася, коли вмер його батько, і до кінця своїх днів вона завжди була поруч. Хлопчик бачить і розуміє, що внутрішньо бабуся красивa, вона м’яка, ласкава, добра, що намагається зрозуміти й допомогти в будь-якій ситуації. При своїй повноті бабуся ходила дуже легко, плавно й спритно. Рухи її походили на котячі. У бабусі була дуже приємна білосніжна посмішка, очі при цьому спалахували теплим світлом, і особа ставала молодою і світлою. Волосся в неї було чорне, дуже густе, довге і неслухняне. Тому, коли бабуся розчісувалася рідкозубим гребінцем, то звичайно гнівалася.

 

Говорила бабуся весело, складно, співучо. Часто згадувала Бога. Усе, що вона говорила, було теплим і ласкавим, тому хлопчик з першого дня подружився з бабусею, вона стала для нього самою вірною й близькою і, самою розуміючою людиною. Пізніше він зрозумів, що бабуся була тею людиною, що віддає свою любов безкорисливо, вона любить мир таким, який він є. М. Горький тремтливо згадує про бабусю, і, можливо, саме безкорисливе відношення до людей допомогло письменникові надалі перенести важкі хвилини життя.

 

Повість М. Горького “Дитинство” автобіографічна. Усі, хто оточував Альошу Пєшкова, допомогли вирости письменникові, нехай з болем спогадів, образ, але це була школа. Трепетну, ще неусвідомлену любов викликала в хлопчику його бабуся – Килина Іванівна. Людина багатої душі, колоритної зовнішності, що володіє тією мудрістю, що властива російському народу. Олексій побачив уперше бабусю, коли їй “за шостий десяток літ”. Так, як сприймала навколишній світ бабуся, ніхто не міг. Від пропливаючого повз берег, від утоплених у небі куполів церков вона могла розплакатися або розсміятися. А хто ще міг розповісти хлопчикові такі казки, що пропалені бородаті матроси просили: “Ну-ка бабуся, розкажи ще чого!..” Для Алеші Пєшкова бабуся стала тим світлом, що повинен бути в кожного в житті. Вона стала самою вірною йому, “самою зрозумілою й близькою людиною”. “Вся вона – темна, але світилася зсередини… невгасимим, веселим і теплим світлом”.

 

Безкорисливої любові вчився Альоша саме в бабусі, тому що дідова сім’я, куди він мимоволі потрапив, жила за суворими правилами, установленим дідом-узурпатором. Начебто б і в ньому зрідка переглядає людина добрий, але закриваюча шкарлупа… і не супереч, не те розправа буде різками. Бабуся добре знала характер діда, не боялася його, на відміну від інших членів сім’ї. За кожного вона могла стати горою, якщо дід не правий. Її теплом наповнювався будинок, її любов’ю й світлом, живою енергією. Всю душу вкладала вона в турботу про своїх дітей і онуків. Нікому не потрібний Циганок, підкинутий під хвіртку будинку, був прийнятий бабусею, як рідний, вона вигодувала й виходила хлопчика. Працюючи від зорі до пізньої ночі по будинку, бабуся бачила кожного й усе, що відбувалося навколо, приділялф увагу всім, хто в ній бідував. А її героїзм під час пожежі? Вона  дорівнює стихії. Обоє, і полум’я й бабуся, боролися за майстерню. Хто кого. Вона рятувала те, що було їй дорого, було її будинком, господарством; вогонь спалював те, що вважав своїм видобутком. Пожежа була погашена, бабуся – одержала опіки, але ще й знаходила слова розради для інших.

 

М. Горький пройшов школу щедрості й суворості, любові й злості, але сам все життя намагалися вчинки свої аналізувати, любов віддавати, а себе виховувати. І спасибі долі, що була в нього така чудова бабуся.

 

 





Схожі твори: