Головна Головна -> Твори -> Елементи сатири у казках М.Є. Салтикова-Щедріна

Елементи сатири у казках М.Є. Салтикова-Щедріна



Казка – неправда, так у ній натяк… О. С. Пушкіню У казках Салтикова-Щедріна відображені основні соціальні, політичні, ідеологічні і моральні проблеми, якими характеризувалося російське життя другої половини XIX століття. У казках показані всі основні класи суспільства – дворянство, буржуазія, інтелігенція, трудовий народ. Сатира, що бичує урядові верхи самодержавства, найбільше гостро виділяється в трьох казках: «Ведмідь на воєводстві», «Орел-меценат» і «Богатир». У казці «Ведмідь на воєводстві» Салтиков-Щедрін малює трьох Топтигіних. Вони по черзі заступають на місце воєводи. Перший Топтигін з’їв чижика, другий задер у мужика коня, корову, свиню, а третій взагалі «жадав кровопролиття». Всіх їх осягла одна доля: мужики розправилися з ними після того, як їхнє терпіння скінчилося. У цій казці Салтиков-Щедрін призиває на боротьбу проти самодержавства.

У казці «Орел-меценат» Орел виступає в ролі урядовця-просвітителя, що при своєму дворі завів мистецтва і науки. Але роль мецената йому незабаром знудила: він загубив солов’я-поета, заточив у дупло вченого дятла і розігнав ворон. Автор робить висновок, що наука, освіта, мистецтво повинні бути тільки вільними, незалежними від різного роду орлів-меценатів. У казці «Богатир» автор показує в образі Богатиря самодержавство, що спить і не є здатним допомогти людям. Люди страждають від війн і навал. Суть розкривається в словах «супостатів»: «Але ж Богатир-то гнилий». Салтиков-Щедрін засуджує бездіяльність народу, його пасивність і довготерпіння. Народ так звик до рабської покірності, що навіть не замислюється над своїм тяжким становищем, годує і напуває незліченних дармоїдів і дозволяє себе ж за це карати. Це наочно відображено в казці «Повість про те, як мужик двох генералів прокормив». Два генерали, що прослужили все життя в якійсь реєстратурі, що пізніше скасували «через непотрібність», потрапили на незаселений острів. Вони ніколи нічого не робили і тепер думають, що «булки в тім самому виді народяться, як нам їх ранком до кофею подають». Не виявися під деревом мужика, генерали з’їли б один одного від голоду. «Величезний чоловік» для початку нагодував голодних генералів. Нарвав яблук і дав їм по десятку, собі взяв одне – кисле. Накопав із землі картоплі, розпалив вогонь, наловив риби. А далі воістину дива став творити: сільце для рябчиків із власного волосся звив, мотузку зробив, щоб було чим генералам його до дерева прив’язувати і навіть суп у пригорщах готовити наловчився. Ситі і задоволені генерали міркують:

  • «От як добре бути генералами – ніде не пропадеш!» Після повернення до Петербурга генерали «грошей загребли», а мужикові вислали «чарку горілки, так п’ятак срібла: веселися, мужичина!»

У цій казці автор показує довготерпіння народу і його результат: ситі поміщики і ніякої подяки мужикові. Про те, що може трапитися, якщо мужика під рукою не виявиться, говориться в творі «Дикий поміщик». Жив поміщик «дурний, читав газету «Звістка» і тіло мав м’яке, біле й розсипчасте». Дія відбувається після скасування кріпосного права, тому селяни «звільнені». Правда, від цього їм живеться нічим не краще: «куди не глянуть – все не можна, так не дозволено, так не ваше». Поміщик боїться, що мужики у нього все проїдять і мріє від них позбутися: «дуже вуж багато розвелося в нашому царстві мужиків». Мужикам теж життя теж не влаштовує і вони Бога молять: «Господи! легше нам пропасти і з дітьми малими, ніж все життя так томитися!» Бог почув молитву, і «не стало мужика на всьому просторі володінь дурного поміщика». А що ж поміщик? Його тепер не впізнати: обростив волоссям, відростив довгі нігті, ходить рачки й на усіх ричить – став диким. Салтиков-Щедрін пише використовуючи «езопову мову». Кожна казка Салтикова-Щедріна має свій підтекст. Наприклад, у казці про вірного Трезора купець Воротілов, щоб перевірити пильність пса, наряджається злодієм. Своє багатство купець нажив саме злодійством і обманом. Тому автор зауважує: «Дивно, як до нього цей костюм ішов». У казках поряд з людьми діють звірі, птахи, риби. Усіх них автор ставить у незвичайні умови і приписує їм ті дії, які вони не можуть робити насправді. У казках дивним образом переплелися фольклор, іносказання, дива і дійсність, що надає їм сатиричне фарбування. Піскар Салтикова-Щедріна може розмовляти і навіть десь служить, от тільки «платні не одержує і слуг не тримає».

Карась не тільки вміє говорити, але і виступає в ролі проповідника, в’ялена вобла навіть філософствує: «тихіше їдеш, далі будеш; маленька рибка краще, ніж великий тарган… Вуха вище чола не ростуть». У казках багато перебільшень, гротеску. Це теж надає їм сатиричне фарбування і комічність. Дикий поміщик став схожий на звіра, здичавів, мужик готовить суп у пригорщі, генерали не знають, звідки з’являються булки. Майже   у   всіх   казках  уживаються фольклорні елементи й традиційні зачини. Так, у казці «Дикий поміщик» присутній казковий зачин: «у деякім царстві, у деякій державі жився-був поміщик…» і реальність: «він читав газету “Звістка”». У казці «Богатир» сам Богатир і Баба-яга є казковими персонажами: «У деякім царстві Богатир народився. Баба-яга його народила, випоїла, вигодувала і випестила». У казках багато приповідок: «ні пером описати, ні в казці сказати», «по щучому велінню», «чи довго коротко», є такі казкові персонажі, як цар Горох, Іванушка-дурачок, сталі словосполучення: «путем-дорогою», «позивалися-виряджали». Малюючи хижих тварин і птахів, Салтиков-Щедрін часто наділяє їх такими невластивими ним рисами, як м’якість і здатність прощати, що підсилює комічний ефект. Наприклад, у казці «Самовідданий заєць» Вовк обіцяв помилувати зайця, інший вовк один раз відпустив ягня («Бєдний вовк»), Орел простив мишу («Орел-меценат»). Ведмідь із казки «Бєдний вовк» теж урезонює вовка: «так ти б хоч легше, чи що», а той виправдується: «Я и те… скільки можу, полегшую…».

Салтиков-Щедрін висміював у своїх казках соціально-політичний лад царської Росії, викривав типи і образи, мораль і політику всього суспільства. Час, у який жив і писав сатирик, для нас став історією, але його казки живі донині. Герої його казок живуть поруч із нами: «самовіддані зайці», «в’ялені вобли», «карасі-ідеалісти». Тому що «усякому звірові своє життя: леву – левине, лисиці – лисе, зайцеві – заяче».


Загрузка...



Схожі твори: