Головна Головна -> Твори -> “Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду” (за новелою “Подвійне коло”) (III варіант)

“Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду” (за новелою “Подвійне коло”) (III варіант)



Події громадянської війни в Україні не могли залишити Юрія Яновського байдужим. Він завжди писав про народ, Україну, українську пісню. Але роман «Вершники» став найзначнішим твором, який був присвячений подіям громадянської війни. У ньому найбільш помітне поєднання ознак народної думи, героїчної думи, ге¬роїчної поеми, новелістичного роману. Усі події Юрій Яновський зображує в героїчному, піднесеному плані. Дуже вражає глибокий психологізм та аналіз.
Жахливою була громадянська війна. Брат ішов проти брата, батько проти сина. Не обминула ця трагедія і роду Половців. Не послухалися сини батька, який казав: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Скільки прикладів нам наводила історія з цього приводу! Згадаємо тільки «Слово о полку Ігоревім». Роздрібнені князівства не здолали половців, бо самі боролися між собою. І кожного разу минуле вчить нас жити гуртом, цього вчать нас і наші батьки: «Половчиха тримала хату в залізному кулаці, мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі». Проте сини повиростали та роз’їхалися. Примарні ідеали захопили їх, та вони забули те, що були однієї крові.
Андрій Половець став денікінцем, Оверко захопився ідеями Петлюри. І ось вони зіткнулися у жорстокій битві. Андрій забув, що був українцем. Так, саме «був», бо його слова «проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки» були словами людини, яка ненавиділа Україну. А як можна ненавидіти власне коріння? Мені здається, що у цьому і була трагедія Андрія. Не можна зрікатися свого роду, бо презирство до нього — не презирство до себе. Якими б не були наші батьки, наші родичі, ми повинні пам’ятати, що пов’язані з ними кров’ю. Цього зовсім не розуміє Панас. Він говорить: «Ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття». Усі брати забули те, що говорив їм батько. І це обернулося великою трагедією. Андрій «вбиває» Оверка зі словами «петлюрівське стерво». Він вбиває його не фізично, але розриває такими словами ті пути, котрі їх зв’язували. Безжалісно вчинила природа. Вона знищила майже весь рід Половців. Оверко вбиває Андрія, Панас вбиває Оверка.
Інтернаціоналіст Іван Половець розстрілює з кулемета всіх махновців, які відмовилися перейти на його бік. І Панас розуміє, що і його чекає смерть, тому і заподіяв її сам собі.
У новелі немає справжнього переможця. Ні, мабуть, є. Цей переможець — розлад, який знищив родину. Залишилися тільки Іван та Сашко, Половчиха та Мусій. Але важко назвати їх родиною, бо єдине, що зв’язує, — це біль та огида. Правильно казав Панас: «От бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть». Дійсно, клас стоїть, проте стоїть по коліно у крові. Тому, мені здається, трагедія роду Половців у тому, що вони виявилися недостатньо сильними і мужніми, щоб вистояти. Вони загинули через те, що їхні голови були забиті марними ідеалами, проте, ідеали — це мрія, а родина — реальність.
На мою думку, це питання дуже актуальне у наш час. Ми витримаємо все, якщо будемо сильною нацією, бо «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».





Схожі твори: