Головна Головна -> Твори -> Мотиви любові до рідного краю в поезії Василя Стуса (IІ варіант)

Мотиви любові до рідного краю в поезії Василя Стуса (IІ варіант)



Багато гучних і ніжно-тихих слів про рідну землю було сказано і написано в різні часи. Поети присвячували їй найпалкіші рядки, які часто ставали піснями чи гаслами. А ось Василь Стус, життя якого стало освідченням у любові до України і дорогою до неї, як це не дивно, пише: « А я не можу й слова проронити… Освідчуватися не вмію.» Але його вірші бринять любов’ю до Батьківщини.
Образ України проходить через усю поезію Стуса. Про кого б не говорив поет: чи про матір, чи про дружину і сина, чи про свою самоту — скрізь, у кожному слові, присутня втрачена Вітчизна. Україна була для Стуса найбільшою святинею, його духовним порятунком:

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні.
І лазурово простелися,
і душу порятуй мені.

Україною поет жив, марив і скнів на чужині. Ця любов була головним смислом його життя. Навіть у похмурих північних пейзажах йому бачилася Україна. Прикладом цього є вірш «На колимськім морозі калина…»:

Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.

За тюремними мурами бачить поет калину, за якою тужить. Якимись вітрами занесло цю калину на Колиму. У вірші «У цьому полі синьому, як льон» поет створив казковий образ рідної, прекрасної землі, оповитої чарівним синім кольором: кольором безкрайнього синього неба милої його серцю України.
У віршах періоду заслання Василь Стус часто згадує рідну землю. Ці спогади дають поетові віру, надію і силу («Вітчизно, Матере, Жоно! Недоля ця, коли б не ти, мене косою підкосила…»), вони стимулюють до життя навіть у найстрашніші хвилини вагань, відчаю та внутрішньої боротьби («Бо вже не я — лише жива жарина горить в мені. Лиш нею я живу. То пропікає душу Україна — та, за котрою погляд марно рву»). То «зрадливою, зрадженою» виступає Батьківщина, то «дивним», «далеким краєм», який ще «обрадіє із печалі». Почуття поета нагадують коливання маятника: від відчаю і болю — до сподівань на кращу долю як власну, так і Батьківщини.
Любов’ю до України, тугою та сумом за нею пройнято багато поезій Стуса: «За мною Київ тягнеться у снах», «Сосна із ночі випливла, як щогла», «Такий близький ти, краю мій». У цих творах любов до України розкривається через глибокі ліричні переживання поета.
Любов до рідної землі переповняє поезії Василя Стуса, робить їх вічними. Але, на жаль, ця ж любов стала життєвою трагедією геніального поета.





Схожі твори: