Головна Головна -> Твори -> Шкільний твір на тему особливості жанру “Мертві душі”

Шкільний твір на тему особливості жанру “Мертві душі”



Великий сатирик почав свій творчий шлях  з  опису  побуту, вдач і звичаїв милої його серцю України,  поступово переходячи до опису всієї величезної Русі. Нічого не вислизнуло від уважного ока художника:  ні  вульгарність і дармоїдство поміщиків,  ні підлість обивателів.  “Миргород”,  “Арабески”,  “Ревізор”,  “Одруження”, “Ніс”, “Мертві душі” – їдка сатира на існуючу дійсність. Гоголь став першим з російських письменників, у творчості яких одержали відбиття негативні явища життя.  Бєлінський називав Гоголя главою нової реалістичної школи:  “Згодом  виходу  у  світло “Миргорода”  і  “Ревізора” російська література прийняла зовсім нове напрямок”.  Критик уважав, що “доконана істина життя в повістях Гоголя тісно з’єднується із простотою вимислу.  Він не лестить життя,  але не обмовляє на неї;  він радий виставити назовні все, що є в ній прекрасного, людського”. Гоголь давно мріяв написати добуток,  в “якому б виявился вся Русь”.  Це повинне було бути грандіозний опис побуту а нравів Росії  першої  третини  XIX століття.  Таким добутком стала поема “Мертві душі”,  написана в 1842 р. Перше видання добутку було названо “Пригоди Чичикова, або мертві душі”. Така назва снижала щире значення цього добутку, перекладало в область авантюрного роману,  Гоголь знайшов на це по цензурних міркуваннях, для того щоб поема була видана.

 

Письменник-сатирик, звертаючись до  “тіні  дріб’язків”,  до  “холодних, роздробленим,  повсякденним характерам”, повинен володіти тонким чувством міри,  художнім тактом, жагучою любов’ю до природи. Знаючи про важкому,  суворому поприщі письменника-сатирика,  Гоголь все-таки не відрікся від нього й став їм,  взявши девізом своєї  творчості  наступні  слова: “Хто  ж  як  ні автор повинен сказати святу правду!” Тільки щирий син батьківщини міг в умовах миколаївської Росії  насмілитися  вивести  на світло гірку правду ,  тим самим  сприяючи  руху Росії вперед. В “Ревізорі”  Гоголь “зібрав в одну купу все дурне в Росії”, вивів целу галерею хабарників,  казнокрадів, невігласів, дурнів, брехунів і т.п.  В “Ревізорі” все смішно:  сам сюжет,  коли перша особа міста приймає за ревізора зі столиці пустомелю, людину “з незвичайної легкістю  в думках”,  перетворення Хлестакова з боягузливого “елистратишки” в “генерала” (адже навколишні приймають його саме  за  генерала),  сцена брехні Хлестакова,  сцена визнання в любові відразу дво, і, звичайно ж, розв’язка й німа сцена комедії.

 

 

Чому ж Гоголь назвав свій добуток поемою.  Визначення жанру стало ясно письменникові тільки в останній момент, тому що ще работанючи над поемою, Гоголь називає її те поемою, то романом. Щоб зрозуміти особливості жанру поеми “Мертві душі”, можна зпоставити цей добуток з “Божественною комедією” Данте, поета епохи Відродження.  Її вплив відчувається в поемі Гоголя.  “Божественна комедія” складається із трьох частин.  У першій частині до поета є тінь давньоримського поета Вергілія,  що супроводжує ліричного героя у пекло,  вони проходять всі кола,  перед їхнім поглядом проходить ціла галерея грішників.  Фантастичність сюжету не заважає Данте розкрити тему  своєї Батьківщини  – Італії,  її долі.  По суті,  Гоголь задумав показати ті ж кола пекла, але пекла Росії. Недарма назва поеми “Мертві душі” ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте “Божественна комідія”, що називається “Пекло”.

 

Отже, відправимося за героєм поеми “Мертві душі” Чичиковим у Н. З перших  же  сторінок  добутку ми відчуваємо захопливість його сюжету,  тому що читач не може припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловим будуть зустрічі із Собакевичем і Новосибірським. Читач не може догадатися й про кінець поеми, тому що всі її персонажі построєні за принципом градації: один гірше іншого. Наприклад, Манилова,  його розглядати як окремий образ,  не можна сприймати як позитивний (на столі в нього лежить книга,  відкрита на одній і тієї ж сторінці,  а його ввічливість удавана:  “Дозвольте цього вам не позволять”),  але в порівнянні із Плюшкиним Манилов багато в чому навіть виграє рисами характеру.  Але в центр уваги Гоголь поставив образ Коробочки,  тому що вона є своєрідним єдиним початком всіх персонажів. По думці Гоголя це – символ “людини-коробочки”,  у якому закладена ідея невгамовної спраги накопичення. Тема викриття  чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виділяється й у збірнику “Миргород”, і в комедії “Ревізор”.

 

У поемі “Мертві душі” вона переплітається з темою кріпосництва. Особливе місце в поемі займає “Повість про капітана Копейкінє”. Вона сюжетно пов’язана з поемою,  але має велике значення для розкриття ідейного змісту добутку.  Форма розповіді надає повести життєвий характер: вона викриває уряд. Миру “мертвих душ” у поемі протипоставлений  ліричний  образ народної  Росії,  про яку Гоголь пише з любов’ю й замилуванням.  За страшним миром поміщицької й чиновницької Росії Гоголь почував  душу російського  народу,  що  і виразив в образі швидко несеться вперед трійки, що  втілює в собі сили Росії:  “Чи не так і ти,  Русь,  що жвава, трійка несешся?” Отже,  ми зупинилися на тім, що зображує Гоголь у своєму добутку.  Він зображує  соціальну хвороба  суспільства,  але також варто зупинитися на тім,  як вдається це зробити Гоголеві. По-перше, Гоголь користується прийомами соціальної типізації.  В зображенні  галереї  поміщиків уміло сполучить загальне й індивідуальне. Практично всі його персонажі  статичні,  вони  не  розвиваються  (крім Плюшкина  й Чичикова),  відбиті автором як результат.  Цей прийом підкреслює ще раз,  що всі ці  Манилови,  Коробочки,  Собакевичи, Плюшкини і є мертві душі.  Для характеристики своїх персонажів  використає й улюблений прийом – характеристика  персонажа  через деталь. Гоголя можна назвати “генієм деталізації”, так часом точно деталі відбивають характер і внутрішній мир персонажа.  Чого коштує, например,  опис маєтку й будинку Манилова. 

 

Головна тема поеми – це доля Росії:  її минуле, сьогодення і майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого батьківщини. Цей задум можна зрівняти із другий і третин  частинами “Божественної комедії” Данте:  “Чистилище” і “Рай”. Однак цим замислам не призначено було збутися:  другий тім виявився невдалим по ідеї, а третій так і не був написаний. Тому поїздка Чичикова й залишилася поіздкою у невідомість.  Гоголь губився,  замислюючись про майбутнє Росії.





Схожі твори: