Головна Головна -> Твори -> Шкільний твір на тему Син, гідний своєї матері

Шкільний твір на тему Син, гідний своєї матері



По комедії Д. И. Фонвізіна “Недоук”

Яблуко від яблуні далеко не падає. Прислів’я.

Комедія Д. И. Фонвізіна “Недоук” написана на результаті XVIII століття. Сьогодні вже XXI століття, а багато хто її проблеми актуальні, образи усе ще живі. Однієї з основних проблем, порушених п’єсою, є роздум письменника про тім спадщині, що готовлять Росії Простакові й Скотинин. До Фонвізіна слово “недоук” не мало судимого значення. Недоуками називалися дворянські діти, що не досягли 15 років, тобто віку, призначеного Петром I для надходження на службу. У Фонвізіна воно одержало глузливий, іронічний зміст. Виховання дітей – це проблема державна. Але вирішує її не тільки система освіти, але й кожна сім’я окремо. До шістнадцяти-сімнадцяти років дворянські діти всього лише “недоуки”. Їдять удосталь піроги, ганяють голубів, вони часті відвідувачі “дівочих”. Нічим не навантажуючи себе, ні про що не піклуються. Але дитинство проходить швидко, діти повинні подорослішати, піти на державну службу або продовжити справу батьків. Виходить, їх треба готовити до дорослого життя, і батьки готовлять дітей до життя у відповідності зі своїми ідеалами (якщо вони в них є), кожний по-своєму.

 

Митрофан – єдиний син провінційних батьків. Дворянин, майбутній кріпосник або державний службовець. “Схожий на матір”… Уже цим багато чого сказано. Мати, пані Простакові, – жорстока й владна жінка, підступна, хитра й жадібна. Неосвічена мати вчить свого сина наукам, але вчителів набрала “ціною подешевше”, та й тим заважає. Чого коштують її ради синові: “…друг мій, ти хоч для виду повчися, щоб дійшло до вух його, як ти трудишся!” “Найшов  гроші, ні з ким не ділися. Всі собі візьми, Метрофанушка. Не вчися цій дурній науці!” Мати виховує Митрофана по своєму образі й подобі: він дурний, жадібний, ледачий. У припадку сказу вона кричить на двірську дівчину Палажку, що важко занедужала. Вона не зважає на достоїнство тих, хто живе з нею поруч: давно підім’яла чоловіка, позбавивши його волі й своєї думки, принижує Софію, уважаючи її нахлібницею. У Простакової ми бачимо тільки поміщицю, безграмотну, жорстоку й неприборкану. Ми не бачимо в ній жінку, у ній немає розуму, милосердя. У деякім відношенні Митрофан пішов далі своєї матері. Згадаємо, як він жалує матінку, що утомилася, б’ючи панотця. Він відмінно розуміє, хто теперішній хазяїн у будинку, і незграбно лестить матері.

 

Сліпо й нерозважливо люблячи сина, Простакові бачить його щастя в багатстві й ледарстві. Довідавшись, що Софія – багата наречена, мати підлещується перед дівчиною й будь-якими способами бажає женити на ній сина. Простакові думає, що зі своїм розумом Митрофан “залетить далеко”, забуваючи народну мудрість: “Що посієш, то й пожнеш”. Видно, народної мудрості вона не знала, адже народ-те для неї гірше худобини. Вереміївна, що присвятила все своє життя службі в сім’ї Простакових, крім зуботичин, нічого не заслужила. До Митрофана прийшли вчителя, а він гарчить: “Шибеник їх забери!” Цифіркіну, що хоче хоч чомусь його навчити, Митрофан обзиває “гарнізонним пацюком”, а після того, як не вдалося викрасти Софію, він разом з матір’ю має намір “прийматися за людей”, тобто пороти слуг. Отже, Простакові виховала сина так, як уміла і як хотіла. Що ж вийшло? У самий критичний момент життя, коли вона виявилася “у розбитого корита”, Простакові кидається до сина з вигуком: “Один ти в мене залишився, мій серцевий друг, Метрофанушка!” – і натрапляє на черству, грубу відповідь сина: “Так відв’яжися, матінка, як нав’язала!” “Лиха вдача” сина є прямий наслідок дурних якостей його батьків.

 

Митрофан – недоук насамперед тому, що він повний невіглас, що не знає ні арифметики, ні географії» нездатний відрізнити прикметник від іменника. Але він недоук і в моральному відношенні, тому що не вміє поважати достоїнство інших людей. Він недоук і в цивільному змісті, оскільки він не доріс до розуміння своїх обов’язків перед державою. Цілком природно, що Скотининым-Простаковим чужо цивільне почуття, думка “бути корисним своїм співгромадянам” у цих голів прийти не може. Митрофан не рветься ні до навчання, ні до служби й віддає перевагу положенню “недоука”. Настрою Митрофана цілком розділяє його мати. “Поки Метрофанушка ще маленька  – міркує вона, – поки його й поніжити, а там років через десяток як вийде, одведи боже, у службу, усього натерпиться”.

 

Чи багато таких Митрофанов? Про цьому Вральман сказав: “Не журися, моя матінка, не журися: який твій син – таких на світі мільйони”. “Ми бачимо, – говорить Стародум, – всі нещасні наслідки дурного виховання”. Зараз інший час, інші люди. Але Фонвізін говорить нам: виховує насамперед сім’я. Діти успадковують від батьків не тільки гени, але й ідеали, звички, образ мислея й життя. Як правило, яблуко від яблуні недалеко падає.           

 

 

 


Загрузка...



Схожі твори: