Головна Головна -> Твори -> Учнівський твір на тему “Горе від розуму” як політична комедія

Учнівський твір на тему “Горе від розуму” як політична комедія



Комедія “Горі від розуму” – одна зі справді реалістичних комедій у російській літературі. У тексті комедії все представлено дуже жваво, психологічно вірно.

Але сучасний читач “Горя від розуму” із працею сприймає добуток як комедію. Пояснюється це тим, що головний герой її Шацький не є комічним персонажем. Причини його розбіжностей з фамусовським суспільством занадто серйозні, і монологи Шацького, “минулого життя підлі риси”, заглушають комедійне звучання добутку. При написанні твору Грибоєдов використав елементи комедії. Це – наявність любовної інтриги, саркастичне зображення персонажів, комізм положення Шацького в будинку Фамусова, діалоги персонажів. “Горі від розуму” – політична комедія, тому що в ній поставлені злободенні суспільні питання того часу: про державну службу, про кріпосне право, про освіту, про виховання, про рабське наслідування всьому іноземному. Реалізм “Горя від розуму” виявляється й у принципах зображення персонажів. У Грибоєдова всі персонажі -характери, вірні правді життя, яскраві, не одномірні. Персонажі “Горя від розуму” не карикатури, а точні подоби живих людей.

 

Грибоєдов з гіркою іронією розкриває в діалогах і монологах персонажів тяжке становище народу й країни, де догідливість Молчаліна, кар’єризм і дурість Скалозуба, бюрократизм і чванство Фамусова, марнослів’я Решетилова переважніше розуму й розсудливості Шацького. Найбільше характеризує те суспільство, що протистоїть Шацькому, Фамусов. Недарма це суспільство ми називаємо “фамусовським”. Фамусов – типовий московський пан початку XIX століття з характерною сумішшю самодурства й патріархальності. В образі Фамусова висміяне вище чиновництво, його бездіяльність на службі, чванство, хабарництво. Яскравим прикладом неробства є складання Фамусовым розкладу на тиждень, де всі дні зайняті званими обідами й вечерями. Ідеал людини для Фамусова – той, хто зробив вигідну кар’єру; при цьому для нього неважливо, якими засобами це досягнуто. Його політичні ідеали зводяться до прославляння всього старого, устояного, йому добре живеться, і він не хоче ніяких змін. Шацького він боїться й не любить, тому що бачить у ньому  підвалин, бунтівника. У Фамусова вражає відверта аморальність; вона особливо небезпечна тим, що Фамусов, як знатний пан, має більшу владу над людьми. Аморальність влади не може не бути страшної й небезпечної. Фамусов, яким його створив Грибоєдов, зло не відвернене, а конкретне, живе. У його реальність віриш – і тому воно особливо лякає.

 

Це справедливо й відносно Скалозуба. Полковник Скалозуб відображає здрібніння, опошлення військової людини. Його грубе солдафонство, презирство до культури, неуцтво відштовхують читача. Це щасливий кар’єрист, що характеризується самим прізвищем. Але кар’єризм його злочинний. Він заснований на військових втратах в армії: “Інші, дивишся, перебиті”. Автор висміює Скалозуба як тупого й бездумного офіцера аракчеєвської пори, супротивника волі й освіти. Псевдолібералізм розкритий в образі Решетилова. “Молоді” ліберальні ідеї дають можливість цієї частини дворянства “пошуміть” у клубі. Свою діяльність вони прикривають марнослів’ям. З винятковою сатиричною силою викрита в комедії порожня й вульгарна метушня, галас і лемент, що дискредитують і гальмують ліберальний рух. По всіх якостях характеру Молчаліна теж належить до фамусовському суспільства. Читачеві він здається незначністю: боїться вимовити зайве слово, догоджає, не має власної думки, однак саме ці якості є запорукою його майбутнього успіху у фамусовському світі.

 

Фамусовське суспільство представлене в комедії широко й баготообразно. Це не тільки багато основних героїв, але й другорядні, епізодичні. Наприклад, Хлистова – важлива московська бариня, грубувата, владна, звикла не стримуватися в словах. Загорецький – необхідний супутник всіх Фамусовым і хлистових. “Брехунець він, картяр, злодій… /Я від нього було й дверей на запор; /Так майстер прислужити…” – говорить про нього Хлистова.

Шацький є викривачем всіх пороків суспільства. Його монолог “А судді хто?” звучить як вирок політичному ладу й моральним підвалинам фамусовського суспільства. Найбільше йому ненависний деспотизм і рабство, дурість і безчестя, розумова й моральна глухота. Він бичує підлість кріпосників * Він не може мовчати, того що йому боляче й болісно бачити навколо зло й несправедливість, він ненавидить все дурне, тому що любить добро й істину. Шацький – це теж проблема. Проблема незрозумілої й висміяної інтелігенції, проблема потоптаного патріотизму й пригнобленої культури. Це навіть не проблема, а цілий аспект проблем, не побачених байдужим суспільством і в результаті декабристів, що вилилися в повстання, 1825 року.

 

Шацький – це прообраз декабристів, старої епохи. Комедія “Горі від розуму” зробила велике враження на сучасників і не менш сильно впливала й пізніше – аж до нашого часу. Нею захоплювалися Н. В. Гоголь і Ф. М. Достоєвський, М. Е. Салтиков-Щедрін і ще багато інших російських письменників і читачі. Комедія не втратила своєї злободенності й сьогодні. Образ Шацького буде жити доти, поки на зміну одній епосі будуть приходити інші, і він завжди буде “починати нове століття”.

 

 

 





Схожі твори: