Головна Головна -> Твори -> Твір на тему: Подвиг людини на війні

Твір на тему: Подвиг людини на війні



По оповіданню М. О. Шолохова «Доля людини». Так, можна вижити в спеку, у грозу, у морози. Так, можна голодувати до холодніти. Іти на смерть… Але ці три берези при житті нікому не можна віддати. К. Сімонов Ніхто не любить війну. Але протягом тисячоріч люди страждали й гинули, губили інших, палили й ламали. Завоювати, заволодіти, винищити, прибрати до рук – все це народжувалося в жадібних розумах як у глибині століть, так і в наші дні. Одна сила зіштовхувалася з іншої. Одні нападали й грабували, інші захищали й намагалися зберегти, і під час цього протистояння кожний повинен був показати все, на що здатний. Прикладів геройства, мужності, стійкості й хоробрості в російської історії досить. Це й навала татаро-монголів, коли росіянином доводилося, не щадячи себе, битися за кожний клаптик рідної землі, коли їхня багатомільйонна армія змушена була тижнями брати міста, що захищають одними-двома сотнями героїв. Або під час навали Наполеона, прекрасно описаного Толстим в «Війні й світі», ми зустрічаємо безмежну силу, мужність і єднання російських людей.

Героєм була й кожна окрема людина, і весь народ. Чим більше ставало населення землі, тим більше ненависті збирало в серцях, тим зліші ставали війни. З розвитком науки вдосконалювалася й військова техніка, військове мистецтво. Усе менше залежало від кожної окремої людини, усе вирішувалося в битвах величезних армій і техніки. І все-таки люди залишалися визначальним фактором. Від поводження кожного залежала боєздатність рот, полків, армій. На війні немає сверхгероїв. Герої всі. Кожний робить свій власний подвиг: хтось рветься в бій, під кулі, інші, зовні непомітні, налагоджують зв’язок, постачання, працюють на заводах до знемоги, рятують поранених. Тому саме доля окремої людини особливо важлива для письменників і поетів. Про прекрасну людину повідав нам Михайло Шолохов. Багато випробував герой і довів, якою силою може володіти російська людина.

До війни жив він звичайним, непримітним життям. Працював «у артілі, потім пішов на завод, вивчився на слюсаря». Знайшов собі гарну, добру, люблячу дружину. Народилися “у них діти, пішли в школу. Усе було спокійно, тихо, гладко. І стала людина подумувати про щасливу старість. «А отут от вона, війна». Всі надії перекреслює й змушує розстатися з будинком. Але борг перед Батьківщиною й перед самим собою змушує Соколова сміло йти на зустріч із ворогом. Жахливі мучення випробовує будь-яка людина, відриваючись від улюбленої сім’ї, і тільки по-справжньому мужні люди можуть іти на смерть не тільки заради свого будинку й рідних, але й заради життя й спокою інших людей.

Але воювати не так просто, як здається. Під час бою важко зберігати порядок і ясність. Де ворог, де свої, куди йти, у кого стріляти – усе перемішується. Так і Соколов у хаосі війни був контужений і потрапив у полон. «Опам’ятався, а встати на ноги не можу: голова в мене смикається, усього трясе, начебто в лихоманці, в очах темно…» Отут його фашисти й взяли. І тут, у полоні, починаються найстрашніші випробування. Люди відрізані від Батьківщини, шансів на виживання немає, а ще знущання й катування. «Били за те, що ти – росіянин, за те, що на біле світло ще дивишся…» Годували погано: вода, баланда, іноді хліб. А працювати змушували з ранку до вечора.

Але бути в полоні – це не значить бути марним країні. Це не зрадництво, не слабість. Навіть у полоні є місце подвигу. Не можна падати духом, треба вірити в перемогу, вірити у свої сили й не втрачати надії на рятування. Незважаючи на те що людину позбавили погон, зброї, вона однаково повинна залишатися солдатом, до кінця бути вірною своїй Батьківщині. От чому Соколов не може прийняти зрадництва Крижнєва. Ця мерзенна й низька людина готова видати друзів заради свого життя. «Своя сорочка до тіла ближче», – говорить ця незначність. І тому, виконуючи свій солдатський борг, Соколів своїми руками задушив зрадника й не випробував при цьому ні жалості, ні сорому, а лише огида: «…начебто я не людини, а якогось гада повзучого душив…» Багато ще довелося Соколову побачити й випробувати в полоні. Ганяли їх по всій Німеччині, принижували, змушували гнути спину. І не раз смерть проходила поруч. Але найдужче, саме гостре випробування трапилося із Соколовим при зустрічі з комендантом табору Б-14, коли реальна погроза смерті нависла над ним. Саме тут вирішувалася доля Соколова як солдата, як сьогодення сина Батьківщини. Адже вмерти гідно теж треба вміти! Не піти на приводу коменданта й зберегти людське достоїнство до кінця зміг Соколов. Не спасував перед владою, а, навпаки, показав себе гідно. І непохитною волею Соколов відвоював у долі право на життя. І навіть німецький офіцер визнав у Соколові особистість, а не раба, що безмовно йде на смерть.

Із цього моменту Соколову полегшало. Він навіть улаштувався працювати шофером. Росіяни наступали й були вже близько. З надзвичайною силою зросла в Соколові тяга до Батьківщини. І страх, і почуття небезпеки відступили на другий план, ризикуючи життям – усім, що в нього залишилося, – Соколов проривається через лінію фронту. 

Великотрудна, страшна була доля Соколова. Він втратив близьких, рідних. Але важливо було не зламатися, а вистояти й залишитися солдатом і людиною до кінця: «На те ти й чоловік, на те ти й солдат, щоб усе витерпіти, усе знести…» І головний подвиг Соколова в тім, що він не зачерствів душею, не озлився на все світло, а залишився здатним любити. І Соколов знайшов собі «сина», тієї самої людини, якому він віддасть всю свою долю, життя, любов, сили. З ним буде й у радості й у горі. Але ніщо не злагодить з пам’яті Соколова цей жах війни, його понесуть із собою «очі, немов присипані попелом, наповнені смертною тугою, що в них важко дивитися». Соколів жив не заради себе, не заради слави й почестей, а заради життя інших людей. Великий його подвиг! Подвиг в ім’я життя!

 

 





Схожі твори: