Головна Головна -> Твори -> Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України

Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України



Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України

Людинi притаманно мрiяти. Мрiя не дає спокою у життi, не дозволяє стояти
на мiсцi, кличе вперед…

Мрiя i дiйснiсть часто виступають у суперечностi. Страждаючи все життя
сам, болюче вiдчуваючи страждання свого народу, Т. Г. Шевченко мрiяв про
свiтле i радiсне майбутнє України.

Неоднаково було йому:

Як Україну злiї люди

Присплять, лукавi, i в огнi

Її окраденою збудять…

(“Менi однаково…”)

Тому i проклинав поет “отих царiв, катiв людських”, панiв рiзних
гатункiв, усiх, хто несе горе народовi, i кликав “громадою обух сталить
та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить… хиренну волю”.

Повиннi порватися кайдани, повинна правда прийти на землю:

…бо сонце стане

I оскверненну землю спалить.

(“О люди! Люди небораки!”)

Вiрив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як
не мiг Зевс примусити скоритися Прометея; що житиме вiн (цей дух) i
розiв’ється, як оте дерево, на яке моляться “колiзаки” (казахи) (“У Бога
за дверима лежала сокира”).

Без волi немає щастя – вважав Шевченко:

…де нема святої волi,

Добра не буде там нiколи.

(“Царi”)

Тому так зворушливо змальовує вiн мрiю-сон нещасної крiпачки (“Сон”),
якiй уявляється, що її син:

I уродливий, i багатий,

Уже засватаний, жонатий…

На вольнiй, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волi;

I на своїм веселiм полi…

Тому i славить генiальний поет українського народу синiв Кавказу, що
вiдстоюють свою незалежнiсть (“Кавказ”):

Борiтеся – поборете!

Вам Бог помагає.

За вас правда, за вас слава

I воля святая.

I мрiє Кобзар про часи, коли “розкуються незабаром закованi люди” (“I
мертвим, i живим…”), коли не зостанеться “i слiду панського на
Українi” (“I вирiс я на чужинi”). Тодi “у селах, у веселих i люди
веселi” житимуть, тодi “спочинуть невольничi утомленi руки i колiна
одпочинуть, кайданами кутi” (“Iсаїя. Глава 35”).

I забудеться срамотна

Давняя година.

I оживе давня слава,

Слава України.

(“I мертвим, i живим…”)

Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своїх
героїв, свою iсторiю, свою правду.

Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки “нiмець” нашу iсторiю нам
розкаже. I свою солов’їну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого
духовного багатства, бо неприродно ж, коли:

…усi мови слов’янського люду –

Всi знаєте. А своєї

Дастьбi… Колись будем

I по-своєму глаголать…

(“I мертвим, i живим…”)

Глибоко ранило поета i духовне гноблення народу. Вiн вiрив у Бога,
“великого Бога”, вiрив у жертовнiсть Христа:

За кого ж ти розiп’явся,

Христе, сине Божий?

(“Кавказ”)

Але бачив Шевченко й iнше: церква стала знаряддям гноблення народу. Тому
й мрiє Кобзар про суспiльство, де релiгiя буде духовно збагачувати
людину, де не буде продажної служницi панства, церкви минулого:

…будем, брате,

З багряниць онучi драти,

Люльки з кадил закуряти,

Явленими пiч топити,

А кропилом будем, брате,

Нову хату вимiтати.

(“Свiте ясний, свiте тихий…”)

Зазнаючи горя i болю, зазнаючи гноблення з боку росiйського царизму, наш
великий Кобзар часом проклинав москалiв i польську шляхту, але мрiяв про
дружбу великих народiв. Вiн писав:

…Ляше, друже-брате!

подай же руку козаковi

I серце чистеє подай!

I знову iменем Христовим

Возобновим наш тихий рай…

(“Ще як були ми козаками…”)

Вiн мрiяв про сiм’ю вольну, нову, де:

…буде син i буде мати,

i будуть люде на землi,

де простеляться шляхи вiльнi i широкi:

…I пустиню опанують

Веселiї села.

(“Iсаїя. Глава 35”)

Мав Тарас i особистi мрiї. Хотiлося йому з милою дружиною у маленькiй
хатинi над Днiпром дожити вiку:

Я тiльки хаточку в тiм раї

Благав i досi ще благаю,

Щоб хоч умерти на Днiпрi,

Хоч на маленькiй горi…

(“Не молилася за мене”)

Не збулася ця мрiя Шевченкова. Та збулася iнша: з любов’ю i шаною згадує
вiльна Україна “незлим тихим словом” свого сина.

Немає неволi в Українi, у повний голос звучить її мова. Гордi її сини
пишаються своїм героїчним минулим i намагаються впевнено дивитися в
майбутнє.

Але щоб посiсти почесне мiсце серед народiв свiту, треба ще ой як багато
зробити!

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сiять, не ждать

I посiяне жать

Роботящим рукам.

(“Молитва”)





Схожі твори: