Головна Головна -> Твори -> Мово моя українська!

Мово моя українська!



Мово моя українська!

Мова – то душа народна!

Ти постаєш в яснiй обновi,

Як пiсня линеш, рiдне слово,

ти наше диво калинове,

кохана, материнська мова!

/ Д. Бiлоус /

Рiдна мова… Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в
себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, п’янкий запах рiдної
землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова – це
характер народу, його пам’ять, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй
вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса
i сила душi, вона його, народу, цвiт i зав’язь. Ще в дитинствi рiдна
мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i
чарiв-ний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися
суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати
свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi.

Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на
долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою.
Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами,
яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи
мови. Слушно згадати слова М. Рильського:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно.

Полiть бур’ян. Чистiша вiд сльози вона хай буде!

Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не
вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну,
рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у
дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами
гострими i твердими, “мов криця”, даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити
по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи
її.

рутою-м’ятою. Вiдомий поет i композитор Юрiй Рибчинський iз захопленням
говорить про мову:

Мова наша, мова –

Мова кольорова.

В нiй гроза травнева,

Й тиша вечорова…

Жодна країна свiту, мабуть, не дозволила б нiкому зневажувати,
принижувати, визнавати другорядною свою мову.

Українська мова – це неоцiненне духовне багатство, з яким народ живе,
передаючи iз поколiння в поколiння мудрiсть, славу, культуру i традицiї.
Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало,
переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує
хвилювати серця багатьох. Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й
духовна мiць.

Калиновою, солов’їною називають українськi поети нашу мову. Кожен поет
по-своєму, але, водночас, щиро, з синiвською любов’ю звеличує рiдну
мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою:

О мово рiдна!

Їй гаряче серце

Вiддав я недарма,

Без мови рiдної, юначе,

Й народу нашого нема.

Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей, нахилiв
i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти, звичайно,
рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується
повсякденно, а й тому, що рiдна мова – це невiд’ємна частка Батькiвщини,
голос народу й чарiвний iнструмент, на звуки якого вiдгукуються
найтоншi, найнiжнiшi струни людської душi. З рiдною мовою мають зв’язок
найдорожчi спогади про перше слово, вимовлене в дитинствi, почуте з
маминих вуст, затишок батькiвської хати, веселий гомiн дитячого гурту,
тихий шелест листя старої верби, пiд якою вперше зустрiвся з коханою
людиною:

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот.

I там, де звучить рiдне слово,

Живе український народ.

Мова народу – найкращий цвiт, що нiколи не в’яне, а вiчно живе,
розвивається.

Одна українська приказка говорить: “Ласкавими словами i гадюк чарують”.
Тож бережiмо рiдну мову, шануймо i розвиваймо, дбаймо про її чистоту i
красу, намагаймося говорити один одному лише добрi слова, тодi i свiт
навколо стане кращим, добрiшим.


Загрузка...



Схожі твори: