Головна Головна -> Твори -> Полiтичне й естетичне кредо лiричного героя новели Михайла Коцюбинського “Intermezzo”

Полiтичне й естетичне кредо лiричного героя новели Михайла Коцюбинського “Intermezzo”



Полiтичне й естетичне кредо лiричного героя новели Михайла Коцюбинського
“Intermezzo”

Коли читаєш новелу Михайла Коцюбинського “Intermezzo”, весь час
вiдчуваєш незрозумiле хвилювання i тривогу. Для мене це було незвичним i
дивним до того часу, поки я не зрозумiв: моє серце вiдгукується на щиру
вiдвертiсть самого автора, який через показ душевного стану лiричного
героя дiлиться зi мною своїми роздумами, ваганнями, поглядами. У такий
спосiб, на мою думку, письменник, розкриваючи внутрiшнiй свiт свого
героя, проголошує власне полiтичне й естетичне кредо. Я розумiю, що було
б помилкою однозначно ототожнювати Коцюбинського з його героєм, та
творча бiографiя i дiяльнiсть талановитого i визначного письменника дає
на це певнi пiдстави.

Автор не називає нi соцiального стану лiричного героя, нi його професiї.
Йдеться про людину, яку втомило мiсто з усiєю складнiстю i
багатограннiстю його життя, його проблем i яка прагне iнтермецо –
короткого перепочинку: “Я утомився. Мене втомили люди. Менi докучило
бути заїздом, де вiчно товчуться отi створiння, кричать, метушать i
смiтять. Повiдчиняти вiкна! Провiтрить оселю! Викинуть разом iз смiттям
i тих, що смiтять. Нехай увiйдуть у хату чистота i спокiй”.

“Чистота i спокiй” – ось що зараз, на цьому етапi життєвої втоми i
зневiри, найважливiше для героя. Коцюбинський зримо, виразно змальовує
стан свого персонажа, неначе говорить про власнi почуття, але менi не
вiриться, що герой бiжить вiд людей, бо я розумiю, що передi мною сильна
i урiвноважена людина, яка здатна любити природу, а значить, – у першу
чергу людей. Просто накопичення проблем, болю вiд людського горя,
нерозв’язаних суперечностей морально виснажили його вразливу душу,
напружили його нерви i цей перепочинок був, може, єдиним правильним
засобом, щоб навести лад у своїй душi, зiбрати сили для подальшого
гiдного життя. Життя, в якому герой з об’єктивних обставин у вiдповiдний
момент мусить взяти на себе тягар вiдповiдальностi за народ, вказувати
йому соцiальнi й полiтичнi орiєнтири.

Та спочатку необхiдно вiдновити душу i сили. Коцюбинський стверджує, що
людина – це дитя природи, тому тiльки мати-природа може вилiкувати свою
стомлену й виснажену дитину. Це чудо вiдродження людини у лонi природи
майстерно змальовано у “Intermezzo”: прогулянки в поле, споглядання
загадкового i чарiвного пейзажу вiдновлюють сили митця, його душа
сповнюється оптимiзмом i радiстю змiн. Вiн натхненно звертається до
Сонця, що не тiльки полiпшує настрiй героя, а й переповнює все єство,
надає iншого сенсу його життю: “Сонце, бажаний гiсть, – i коли ти
вiдходиш, я хапаюсь за тебе”.

Природа, її краса i гармонiя вiдроджує в душi iнтелiгента-революцiонера
потребу у спiлкуваннi з людиною, прагнення словом i дiлом допомагати їй,
зарадити її горю. Рефрен “говори, говори!” пiдсилює неспокiй в душi
лiричного героя пiсля монологу бiдного селянина. Ця небайдужа душа
виповнюється людським горем, вибухає гнiвом, сповнюється ненавистю до
гнобителiв i бажанням захистити знедолених людей, стати на шлях
революцiйної боротьби. I ось ми вже бачимо не надломленого, зневiреного
i роздратованого iнтелiгента, що постав перед нами на початку новели, а
сповненого безкомпромiсної рiшучостi героя-борця.

Своє мiсце у праведнiй боротьбi вiн бачить у перших лавах, тому нам так
зрозумiлi життєвi iдеали, його полiтичне й естетичне кредо, що
прозвучало у заклику: “Говори, говори. Розпечи гнiвом небесну баню.
Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грiм. Освiти небо i
землю. Погаси сонце й засвiти друге на небi”. Бути на передньо му краї
боротьби народу за його поступ до правди i справедливостi – це
суспiльний обов’язок iнтелiгента, митця. Це кредо М.  Коцюбинсько го
залишається актуальним i в наш час, коли вiдроджена Україна потребує
дiйових сил моїх спiввiтчизникiв.





Схожі твори: