Головна Головна -> Твори -> Природа в повісті В. Бикова «Піти і не повернутися»

Природа в повісті В. Бикова «Піти і не повернутися»



Василь Володимирович Биков – великий майстер слова. Він включає в оповідання різні метафори, що не стільки прикрашають його дохідливе і яскраве мовлення, скільки  допомагають зрозуміти читачеві задум автора, перейнятися його ідеєю. Письменник прекрасно знає традиції російської класичної літератури, будучи гідним спадкоємцем майстрів слова XIX століття. Биков дає картини природи не для того, щоб вони служили тлом того, що відбувається, але були повноправними учасниками подій, відтіняючи настрій героя або контрастуючи з ним. У повісті «Піти і не повернутися» природа постійно супроводжує героїв, застерігаючи, укриваючи або лякаючи своєю могутністю і силою. Ідучи на завдання і потрапивши в снігопад, Зоська Норейко зі страхом зауважує, що заблудилася в «цьому нескінченному болоті». Заєць, що вискочив з-під ніг, змусив дівчину завмерти від жаху. Вона ще не догадується, що природа – її союзник. Треба боятися людей, а природа зігріє і дасть притулок. Так, Зоська, що промокла в струмку, обігрілася й обсохнула в стозі сіна.

Письменник намагається показати, що, якщо людина злита з рідною природою, вона із цього джерела черпає свої щиросердечні сили. Романтична й мрійлива натура Зоськи, безумовно, відгукнулася б на навколишню красу, не будь вона так стурбована майбутнім завданням, але інколи так і промайне в її свідомості думка про навколишній її світ, ту красу, що намагаються розтоптати й відняти фашисти.

Ріка лякає дівчину своєю могутністю. Вона не представляє, як можна перебратися в таку погоду через величезну ріку. Перебуваючи у вутлому суденці, Зоська відчуває свою беззахисність, уразливість, але вона поки боїться більше ріки й майбутнього переходу, чим німців. Пророчо звучать слова перевізника Бормотухина: «Хиба отут страшно?». І, тільки потрапивши під обстріл німців, поранена в голову, Зоська рятується в гаї, повною мірою віддаючись на волю природі. «Антон допоміг Зоські встати, з короткими зупинками вони перейшли поле і поглибилися в наступний гай.» Не доходячи до села, зупинилися під деревом. «Це була груша-дичка, що розкішно розкинула крону майже до землі. Відразу були навалені камені, зібрані з поля. За ними можна було вкритися від вітру.» Чомусь згадалося чарівне дерево з дитячої казки, що завжди допомагає героям. Воно і тепер укриває Зоську, дає їй можливість зібратися із силами перед рішучою і останньою розмовою з Антоном.

Може бути, це дерево вберегло героїню від смерті. І знову природа допомагає дівчині усвідомити небезпеку, що загрожує: «Зоські було дуже погано, боліло в боці і важко дихати. Вона не могла зрозуміти, що з нею трапилося, лише відчула, що вмирає, і вся стрепенулася злякано. Головне було зроблено, вона зрозуміла небезпеку, що загрожує їй, і набралася рішучості протистояти їй. Вона дуже боялася смерті і хотіла жити. Зоська зрозуміла, що лежить на снігу і вмирає… Вона зібрала залишки сил і повільно поповзла вперед».

Великий майстер слова, В. В. Биков вміє обрисувати незабутню картину природи, допомогти читачеві, незважаючи ні на що, побачити і зрозуміти красу світу, викликати бажання зберегти цю красу.

 





Схожі твори: